Завантажити

два,
Не одну нiчку та й не годиночку.
Ой, висить Байда та й гадає,
Та на свого джуру та й споглядає,
Та на свого джуру молодого
I на свого коня вороного.
- Ой джуро мiй молодесенький!
Подай менi лучок та тугесенький,
Подай менi тугий лучок
I стрiлочок цiлий пучок!
Ой, бачу я три голубочки,
Хочу я вбити для його дочки.
Ой, як стрiлив - царя вцiлив,
А царицю - в потилицю,
А його доньку - в головоньку.
- Ото ж тобi, царю,
За Байдину кару!

Життя Байди-Вишневецького та його походи й боротьба з бусурманами лишили по собi чималий слiд на Українi й на Запорожжi. Вiн одсунув татарськi кочовища вiд Днiпра на схiд та захiд i тим полегшив становище запорозького козацтва i його зносини з Україною. Про запорожцiв як переможцiв над татарами пiшов розголос по всiх землях, i сусiднi держави почали рахуватися з ними як iз визначною вiйськовою силою, що її бажано б мати на своєму боцi. Козацтво й само виросло в своїх очах; на Українi ж стали прославляти козакiв, як оборонцiв свого життя, i замiсть невольницьких плачiв та нарiкань на татарську руїну, по Українi почали лунати вже й бадьорi пiснi про козакiв-звитяжцiв, як, скажiмо, пiсня про козака Голоту.

Ой, на полi та й на Килиїмськiм,
На шляху битому, ординськiм,
Ой, там гуляв, гуляв козак Голота.
Не боїться нi огня, нi меча, нi третього болота.
Правда, на козаковi шати дорогiї -
Три семирязi лихiї:
Одна недобра, друга негожа,
А третя й на хлiв не згожа.
А ще, правда, на козаковi постоли в'язовi,
А онучi китайчанi -
Щирi жiночi, ряднянi;
Волоки шовковi -
Удвоє, щирi жiноцькi валовi.
Правда, на козаковi шапка-бирка:
Зверху дiрка,
Травою пошита,
А вiтром пiдбита.
Куди вiє, туди й повiває,
Козака молодого прохолоджає.
Та гуляє козак Голота, погуляє;
Нi города, нi села не займає, -
На город Килiю поглядає.
У городi Килii татарин сидить, бородатий,
По горницях походжає,
До татарки словами промовляє:
- Татарко, татарко!
Ой, чи ти думаєш те, що я думаю?
Ой, чи ти бачиш те, що я бачу?
Каже:
- Татарине, ой, сiдий, бородатий
Я тiльки бачу, що ти передо мною по горницях походжаєш,
А не знаю, що ти думаєш та гадаєш.
Каже:
- Татарко!
Я те бачу: в чистiм полi не орел лiтає,
То козак Голота добрим конем гуляє.
Я його хочу живцем у руки взяти
Та в город Килiю запродати,
i ще ж ним перед великими панами-башами вихваляти,
За його много червоних, не лiчачи, брати,
Дорогiї сукна, не мiрячи, пощитати.
То теє промовляє, дорогеє плаття надiває;
Чоботи обуває,
Шлик бархатний на свою голову надiває,
На коня сiдає,
Безпечно за козаком Голотою ганяє.
А козаченько оглядається
I корбачем одбивається.
Та вже ж той козак Голота добре козацький звичай знає,-
Ой, на татарина скрива, як вовк, поглядає.
Каже:
- Татарине, татарине!
На вiщо ж ти важиш:
Чи на свою ясненькую зброю,
Чи на свого коня вороного,
Чи на себе, татарюгу старого?
Я, - каже, - важу на свою ясненькую зброю,
А ще лучче - на мого коня вороного,
А ще лучче - на себе, татарюгу старого.
Я тебе хочу живцем у руки взяти,
В город Килiю запродати,
Перед великими панами-башами вихваляти
I много червоних, не лiчачи, набрати,
Дорогiї сукна, не мiрячи, нощитати.
Та козак Голота добре звичай козацький знає,
Ой, на татарина скрива, як вовк, поглядає.
Ой, - каже, - татарине, ой, сiдий же ти, бородатий!
Либонь же ти на розум небагатий:
Не ти козака у руки не взяв,
А вже козаковi вiри доняв,
А вже за його й грошi пощитав.
А ще ж ти мiж козаками не бував,
Козацької кашi не iдав
I козацьких звичаїв не знаєш.
А татарин його озирає,
З його насмiхає.
- Ой ти, - каже, - козаче, козаче-нетяго!
Звiдкiля ти розуму набрався,
Що вельми одiжно убрався?
Ой, на що ж ти уповаєш?
Чи на свою шапку-бирку,
Що травою шита,
Вiтром пiдбита -
А зверху дiрка?
Чи на свої постоли бобровi,
Що шовковi волоки -
Водносталь з валу?
Чи на свою сермягу семилатную?
- Ой, татарюго старий, бородатий,
Що твоя одежа зможе?
Ще побачим, кому бог поможе.
Ой, на полi та й на Килиїмськiм,
На шляху битiм, ординськiм,
То не ясний сокiл лiтає -
То козак Голота, сердешний, добрим конем гуляє.
Ой, став татарин iк йому приїжджати,
Став тугого лука напинати,
Сердешного козака Голоту стрiляти-рубати,
Та козак Голота нагайкою стрiли одбиває,
Ой, на татарина скрива, як вовк, поглядає.
- Ой ти, татарин, старий, бородатий,
Да на розум небагатий!
Ти мiж козаками не бував
I козацької кашi не їдав,
I козацьких жартiв не знаєш...
Десь у мене був з кулями гаман -
Я ж тобi гостинця дам.
Як став йому гостинцi посилати,
Став татарин iз коня похиляти.
- Ой ти, татарине, старий, бородатий,
Да на розум небагатий!
Ще ти мене не пiймав,
Да уже в город Килiю запродав
I срiбнi за мене грошi побрав!
От тепер твого одного коня

читати