Завантажити

Петрило не хотiв уступити свого мiсця без змагання i виступив проти Пiдкови з вiйськом; та козаки його розгромили, i Пiдкова урочисто заїхав до Ясс, столицi Молдови.
Ставши господарем, Пiдкова попросив короля, щоб Молдову було взято пiд польську зверхнiсть, та з того нiчого не вийшло; роздратований походами Богданка та Пiдкови турецький султан послав на Дунай велике вiйсько й погрожував нападом самiй Польщi за те, що її пiдданцi чинять наскоки на пiдвладнi Туреччинi землi. Польща не смiла воювати з наймогутнiшою в тi часи султанською державою, й король Стефан Баторiй передав через гiнця наказ Пiдковi - негайно вийти з Молдови, щоб не дратувати туркiв.
Пiдкова скорився й подався на Україну, але султан на тому не заспокоївся, став вимагати вiд Баторiя голови Пiдкови, i король, боячись вiйни iз турками, викликав Пiдкову до себе, запевняючи своєю ласкою; та коли ж Пiдкова, повiривши, прибув до Львова, його пiдступно було схоплено й у присутностi султанського посланця року 1578-го скарано на смерть.
Про Iвана Пiдкову не збереглося народних дум, а проте видно, що слава його на Запорожжi була велика, бо за його смерть запорожцi довго мстили i туркам, i полякам. Можна сказати, що зрадлива страта поляками гетьмана Пiдкови була першою iскрою ворожнечi мiж козаками й поляками, i та iскра через кiлька десяткiв лiт спалахнула великим полум'ям пожежi.
Як тiльки до запорожцiв дiйшла звiстка про те, що Пiдкову пiступно стято, вони, обравши свого кошового отамана Шаха гетьманом, зараз же в походi з Молдови, вiдплачуючи за Пiдкову, поруйнували чимало маєткiв польської шляхти, а пiсля того аж тричi, в роках 1579-х - 1581-х, ходили на Молдову наставляти там своїх господарiв.
Iсторiя не має свiдчень, чи воювали запорожцi за часiв Шаха з татарами й чи виходили вони на Чорне море, а треба гадати, що було те й те, бо вiдомо, що Шах вiдновлював на островi Хортиця городки Вишневецького, а це дає пiдстави думати про його широкi замiри.

ВIДМIНИ БАТОРIЯ В УСТРОЇ КОЗАЧЧИНИ

Трирiчнi походи запорожцiв на Молдову та сутички з турками й татарами дуже турбували польського короля Стефана Баторiя, бо в першi роки свого королювання вiн воював на пiвночi з непокiрними гданськими нiмцями та з Москвою i через те мусив жити у злагодi з турками й татарами.
Щоб заспокоїти султана, вiн не обмежився лише карою Пiдкови, а й наказав князю Острозькому йти на Запорожжя разом iз татарським ханом, щоб розiгнати Сiч, а хто буде чинити опiр, того знищити.
Вiн наказав усiм старостам на узграниччi, щоб не продавали запорожцям олова, селiтри та iншого вiйськового припасу; свiй же попереднiй унiверсал, писаний за гетьмана Богданка, вiн обернув так, начеб його було надано тiльки тому козацькому вiйськовi, яке перебувало на Українi, себто городовим козакам, хоч насправдi унiверсал належав запорожцям.
Але легко наказувати, та не так легко здiйснювати. Князь Острозький не мав вiйська, з яким би мiг iти на Запорожжя, та й не хотiв це робити; вiд ординцiв запорожцi вмiли й самi боронитися. Ловити сiчовикiв у степах Дикого Поля, як називали поляки запорозькi степи, та у Великому Лузi було все одно, що ловити "вiтра в полi". Та й сам Стефан Баторiй не думав зовсiм знищувати козацтво, бо й у вiйнi з Московщиною запорожцi були дуже потрiбнi. Вiн лише хотiв прибрати козацтво до своїх рук, щоб спрямовувати його на тих, кого мав за свого ворога, а не виключно на бусурманiв.
З такою метою року 1581-го Баторiй звелiв князю Михайловi Вишневецькому скласти з тих козакiв, що найбiльше вислужилися в московськiй вiйнi, полк iз 600 душ. Цих козакiв вiн звiльнив од податкiв, дав права на власнiсть, i за те вони мали служити польськiй коронi iз власним конем, одягом i зброєю. За це одержували й жалування, i нiхто не мав права судити їх, окрiм їхнього старшого, призначеного королем. Осiдком козаччини був призначений Трахтемирiв, де стояв стародавнiй Зарубський монастир, а при ньому був уряджений шпиталь для покалiчених козакiв.
Вiдiбравши 600 козакiв, Вишневецький звелiв записати їх у реєстр, призначив до них старшим Яна Оришковського; всiм же козакам, що лишилися поза реєстром, наказано було розiйтися по своїх оселях i до своїх панiв; на Низ же, себто на Запорожжя, нi в якому разi не дозволялося ходити.
Ця одмiна Баторiя в устрої козаччини мала великий вплив на подальше її життя та розвиток. Давши права незначнiй частинi козакiв, вона залишила решту без будь-яких прав, поклавши тим початок непорозумiння мiж реєстровими й нереєстровими козаками. Опрiч того, це викликало незадоволення серед сили безправних козакiв, якi вiдтодi почали домагатися побiльшення козацького реєстру, бо, ясна рiч, нiхто з них не хотiв вертатися до панiв, а всяк намагався здобути права реєстрового козацтва.
Попервах протест козацької маси виявився в тому, що, рятуючись од панiв, вона посунула з України на Сiч... А там уже була своя воля: не хотiли визнавати за гетьмана ставленика полякiв Оришковського i щоразу, вибираючись у похiд, обирали гетьмана з-помiж себе

читати