Завантажити

на Сiч; сам же з iншими поплив лиманом до мiсця, куди мало пiдiйти комонне вiйсько. Та тiльки тут сталася пригода. Сподiваючись на лихо вiд походу козакiв, турки вже пiдстерiгали їх у Бузькому лиманi з десятьма галерами та кiлькома десятками сандалiв i, побачивши своїх запеклих ворогiв, зразу ж почали громити запорозькi чайки з гармат.
Тiкати запорожцям було нiкуди. В запалi вони кинулися, було, штурмувати галери, але турецькi сандали чинили їм перешкоди, а галери своєю пальбою знищували козакiв i навiть топили їхнi чайки.
Побачивши, що скрута, запорожцi примчали до берега i, поховавши чайки в шелюгах, позалягали на кручах у ямах, що їх повиривали вепрi.
Радiючи з того, що зненацька застали запорожцiв, турки хотiли всiх їх захопити в полон i з тим висадили частину вiйська на берег, та козаки не далися до рук туркам, а вдаривши на них, як один, багатьох повбивали, а решту ж загнали назад на галери.
Вiдбившись од туркiв, запорожцi пiшли понад лиманом угору, гадаючи сполучитися зi своїм комонним полком, аж тут знову лихо: зi степу набiгло чимало татар i давай закидати стрiлами; до того ж iз лиману зненацька вдарили турецькi гармати.
Тяжко довелося запорожцям одбиватися аж до ночi; коли ж стемнiло, вони повернулися до своїх чайок, позносили на них поранених товаришiв i, спустивши човни на воду, почали потай обминати турецькi галери. Та й цього разу не пощастило запорожцям: бiльшу частину вiйськових чайок турки захопили i, перебивши чимало товариства, забрали решту в неволю. Врятувалося тiльки вiсiм чайок iз Зборовським, i вони пiднялися до устя Бугу, де й з'єдналися з кiннотою, що нiчого не знала про пригоди свого невдалого гетьмана.

Деякий час Зборовський шукав тут молдавських посланцiв, але, не знайшовши нiкого, мусив понад Бугом вертати на Україну, тяжко бiдуючи на безхлiб'ї. Незадоволенi Зборовським, який погубив стiльки товариства, запорожцi скинули його з гетьманства й, обшарпанi та голоднi, пiшли на Сiч; Зборовського ж iз наказу короля 1584 року було схоплено, привезено до Кракова й там покарано на смерть за те, що збентежив Туреччину.

БОГДАН МИКОШИНСЬКИЙ

Розраївшись iз Зборовським i повернувшись до Сiчi, запорожцi зараз же обрали гетьманом Богдана Микошинського i, посiдавши на чайки, попливли на лиман ловити турецькi галери та визволяти товаришiв iз неволi. На цей раз похiд був далеко щасливiший, i козаки, застукавши турецький флот бiля Очакова, напали на нього зовсiм несподiвано й, добувши майже всi галери штурмом, повизволяли своїх товаришiв, а самi галери попалили.
З походу Богдана Микошинського видно, що Аслам-Кермень, стоячи на островi Тавань, не мiг забезпечити туркiв од козацьких походiв на лимани та Чорне море. Запорожцi вмiли його обминати в темнi ночi. Далеко труднiше було їм повертатися назад, бо турки вже знали про них i пiдстерiгали на всiх Днiпрових протоках. Iнодi, щоб вернутися на Сiч, запорожцям доводилося пробиватися крiзь турецькi засади силою i втрачати частину товариства; iнодi вони витягали чайки на берег, переносили їх на плечах, обходячи Аслам-город суходолом, а часом було й так, що топили свої чайки нижче Асламу i йшли пiшки на Сiч, кидаючи в Днiпро чимало важкої здобичi.
Пiсля нападу Богдана Микошинського турецький султан того ж таки 1584 року, поскаржившись у листi до короля, що запорожцi попалили його галери, вимагав, щоб той приборкав козакiв.
Щоб заспокоїти султана, Стефан Баторiй наступного року (1585-го) послав на Сiч шляхтича Глембицького вгамувати запорожцiв, а непокiрних привести на волость, та козаки пустили того посланця "у Днiпр води пити", себто втопили, самi ж того ж таки року аж двiчi ходили на татар степами.

ГЕТЬМАН МИХАЙЛО РУЖИНСЬКИЙ

Останнi походи вiдбулися вже пiд проводом князя Михайла Ружинського, бо Микошинський через те, що дозволив утопити королiвського посланця, мусив поступитися гетьманством. Перший похiд Ружинський здiйснив пiд Перекоп, а другий - на рiчку Кальмiус та Берду. Звiдти запорожцi пригнали на Сiч 40 000 татарських коней, а захопленi ними землi по Кальмiусу й Бердi стали вiд тих походiв їхнiми володiннями.
Щоб помститися за цi козацькi напади, кримський хан року 1586-го вийшов iз Криму, щоб напасти на Україну, i досягнув з ордою перевозу через Днiпро, що на Таволжанському островi, але запорожцi встигли заступити татарам шлях i не пустили їх на правий берег, - тих, що спромоглися перебратися, побили або потопили.
Року 1587-го запорожцi наскочили на Очакiв i, вирiзавши туркiв у передмiстi, поробили там драбини та тими драбинами вдерлися вночi й у самiсiнький Очакiвський замок i побили й там бусурманiв. Визволивши з неволi чимало землякiв та навантажившись здобиччю, козаки щасливо повернулися на Сiч.
Року 1588-го запорожцi з ватажком Гаврилом Голубком вирушили походом на Волощину, але господар дiстав помiч од туркiв i виступив назустрiч козакам. У битвi пiд Бичиною Голубка було вбито, запорожцi ж повернулися додому.
Iншi ж козаки на тридцяти чайках виходили того ж року в Чорне море

читати