Завантажити

вороного
Поведу до шинкарки пропивати,
А другим твоїм конем вороним
По городу Килiї гуляти, -
Ой, гуляти, гуляти, гуляти
Да єдиного бога споминати!
Тодi козак добре дбав,
Чоботи татарськi iстягав,
На свої козацькi ноги обував;
Жупан татарський iстягав,
На свої козацькi плечi надiвав,
Бархатний шлик iздiймав,
На свою козацьку голову надiвав;
На коня татарського сiдає,
Поле килиїмське вихваляє:
- Ой поле, - каже, - поле килиїмське!
Скiльки я на тобi гуляв,
Да такої здобичi не здобував!
Бодай же ти лiто й зиму зеленiло,
Як ти мене при нещасливiй годинi сподобило!
Дай же, боже, щоб козаки пили та гуляли,
Хорошi мислi мали,
Од мене бiльшу здобич брали
I ворогiв пiд ноги топтали!

САМIЙЛО КIШКА (ПЕРШЕ ГЕТЬМАНУВАННЯ)

Невдовзi пiсля смертi Вишневецького-Байди на Запорожжi з'являється оспiваний у народнiй думi гетьман Самiйло Кiшка. Родом вiн був iз Канева, козакувати почав, певно, десь року 1550-го, в добу тяжких обставин козацького життя, пiд час вiйн та походiв Вишневецького набув собi великого войовничого хисту та завзяття. Ставши гетьманом, вiн заповзявся доробити те, що не вдалося Байдi, а саме: вiдкрити запорожцям шлях до моря. Вишневецький зруйнував Аслам-город, що заступав вихiд у море, та, мабуть, не встиг використати того здобутку, бо iсторiя не дає звiсток нi про жоден морський похiд за часiв Байди. Самiйло Кiшка хотiв скористатися завоюванням свого попередника i став лагодитися до походу на море та будувати чайки.
Запорожцi радiли замiрам свого гетьмана, бо з боку моря - з турецьких галер-каторг та набережних мiст - їм вчувався стогiн братiв-невольникiв. Вони охоче заходилися будувати чайки, i ще до року 1568-го Самiйло Кiшка вже встиг вийти на Чорне море й завдати туркам великої шкоди. Це стверджується тим, що того ж року польський король Жигмонт Август, через скарги турецького султана на козацькi морськi напади й через його погрози помститися, видав унiверсал про те, щоб козаки зiйшли з Низу, тобто iз Запорожжя, на Україну, оселилися б бiля прикордонних замкiв та були на королiвськiй службi.
Пiсля того, а саме року 1570-го, козакiв, що перебували на Українi, записали у реєстр i призначили до них за старшого шляхтича Яна Бадовського; запорожцi ж королiвського унiверсалу не послухали. Великого Лугу та пiвденних степiв не покинули й писатись у реєстр не захотiли, бо не бажали поступитися своєю волею; у призначеннi ж козакам старшого владою короля вони вбачали порушення свого звичаю обирати отаманiв та гетьманiв вiльними голосами. Через те запорожцi й не признали Бадовського за свого старшого.
Скiльки рокiв гетьманував на Запорожжi Самiйло Кiшка i скiльки разiв виходив на море - невiдомо; тiльки знаємо з народної думи, що врештi турки захопили його в неволю. Як сталася та пригода, нiхто не скаже. Можемо тiльки зазначити, що пiд час морських походiв козаки завжди були в небезпецi вiд того, щоб дiстатись у руки туркам, бо за доброго вiтру турецькi галери ходили прудкiше, нiж козацькi чайки, i, нагнавши їх, вороги могли топити гарматною пальбою, а козакiв забрати з води у неволю. Та й без того немало траплялося запорожцям лиха на морi вiд хуртовини. Пiд осiнь та взимку Чорне море дуже бурхливе, i легким чайкам часом несила боротися з розлютованою хвилею. Може, Кiшцi й спричинилася така пригода, про яку спiвається в народнiй думi "Буря на Чорному морi":

Ой, на Чорному морi
Та на бiлому каменi,
Там сидить сокiл ясненький,
Жалiбненько квилить-проквиляє,
Смутно себе має, на Чорне море пильно поглядає,
Що на Чорному морi щось недобре починає:
Що на небi усi зiрки потьмарило,
Половина мiсяця в хмари вступила,
I все небо тьмою укрило.
А iз хмари дрiбний дощик накрапає,
А по морю злосупротивна хвиля вставав,
Судна козацькi молодецькi на три частi розбиває.
Першу часть узяло - в землю Огарянську занесло,
Другу часть вхопило - у Дунай в гирло забило;
А третя часть де ся має?
Посеред Чорного моря,
На бистрiй хвилi, на лихiй хуртовинi потопає.

Такою ж хуртовиною могло й Самiйла Кiшку, разом iз найближчою старшиною сiчовою, викинути на турецький берег i там вiддати туркам у неволю. Але могло те лихо статися й не на морi. В думi про Самiйла Кiшку оповiдається, що вiн був захоплений у Лузi Базавлузi разом iз сорока товаришами, що прибули на Днiпро галерами:

Ой, у Лузi Базавлузi там стояв курiнь бурлацький,
Там був-пробував Кiшка Самiйло, гетьман козацький,
I мав вiн собi товариства сорок чоловiка.
То турецьке паня, молоде баша
По Чорному морю безпечно галерою гуляв
Да до Кiшки Самiйла в гостi прибував,
Та так до них в гостi прибував,
Що всiх козакiв гетьманських-запорозьких
на мiсцi заставав,
Залiзнi їм пута подавав.

Слова "в гостi прибував" треба розумiти як жарт: певно, турки, помщаючись за морськi походи Кiшки, пiднялися Днiпром до Лугу Базавлугу, напали несподiвано на Сiч або на якийсь вiддiл Вiйська Запорозького, де був сам гетьман, i

читати