Завантажити

лящ, чехоня, оселедець, карась i безлiч дрiбнiшої риби. Бiлуги й соми сягали до трьох сажнiв завдовжки, та й iнша риба була втричi-вп'ятеро бiльша за теперiшню. Раки в Самотканi, Домотканi, Самарi, Сурi й по плесах степових рiчок так само, як i в озерах Великого Лугу, траплялися майже в лiкоть, до того ж, їх була сила-силенна.
Запорожцi мали з чого прожити на своїх вольностях, i вони немарне зi зброєю обстоювали недоторканiсть своїх володiнь iз XV аж до кiнця XVIII столiття. Найбiльше давав для Сiчi риби й дичини Великий Луг, i козаки так оспiвували його:

Ой Сiч - мати, ой Сiч - мати,
А Великий Луг - батько;
Гей, що в Лузi заробити,
Те у Сiчi пропити!

ШЛЯХИ НА ЗАПОРОЖЖI

Через запорозькi землi пролягали шляхи на пiвдень до Чорного моря, до Криму й Царгороду, а на пiвнiч - на Україну й Московщину.
Найголовнiшим шляхом тут був Днiпро, яким ще за часiв Олега та Святослава руси ходили на Чорне море та до Грецiї. Пiзнiше, за часiв запорожцiв, Днiпром щороку плавали козаки з України на Сiч, а звiдтiля далi - на Чорне море, до турецьких i татарських мiст. Днiпро завжди вважався осередком запорозького життя, до нього повсякчас тулилася й Сiч. У народних пiснях Днiпро називається рiчкою славною, або Славутою; запорожцi ж величали його ще батьком або братом:
Днiпре, брате, чим ти славен?
Чим ти славен, чим ти красен?
Чи своєю довжиною, чи своєю глибиною,
Чи своєю бистриною, чи своєю шириною?
Чи крутими берегами, а чи жовтими пiсками?
А чи темними лiсами, чи зеленими лугами?
- Ой, я славен козаками, молодими бурлаками!..
Опрiч козакiв, Днiпром плавали через Запорожжя до Криму посланцi польських королiв та московських царiв, бо ця велика рiчка сягала своїми верхiв'ями та притоками земель кiлькох держав.
"Ой ти, Днiпре, ой ти, батьку,
Кажи менi всю правдоньку:
А де броди глибокiї,
А де броди мiленькiї?"
- А де кручi високiї,
То там броди глибокiї,
А де кручi низенькiї -
То там броди мiленькiї...
З устя Днiпра до вершини
Сiмсот рiчок, ще й чотири.
Та всi вони в Днiпр упали,
Днiпру правди не сказали.
Одна рiчка - Кайнарочка,
Збоку вона в Днiпр упала,
Днiпру правду розказала:
- Жалiється лиман морю,
Що Днiпр бере свою волю,
Свої гирла прочищає,
Його тонi засипає.
Плавали б Днiпром i великi судна - кораблi, коли б на цiй рiчцi не було порогiв. Так звуться тi мiсця, де iз дна на поверхню води випинаються вiд берега до берега скелi й камiння, iнодi у кiлька лав. Запорожцi налiчували порогiв менше, нiж їх нараховують нинi, а саме - дев'ять:
Кодацький, Сурський, Лоханський, Звонецький, Ненаситецький, Вовниги, Будилiвський, Лишнiй та Вiльний. Окрiм порогiв, на Днiпрi були ще й забори - такi ж самi лави скель, тiльки не через усю рiчку. Їх (шiсть) називали так: Волошинова, Стрiльча, Тягинська, Воронова, Крива й Таволжанська.
Першим порогом Днiпро спадає трохи нижче вiд устя Самари, якраз напроти Кодака, а останнiм, Вiльним, на кiлька верст вище Кiчкаса й острова Хортицi. Мiж цими порогами бiля 60 верст, i саме тут зустрiчалися перешкоди для плавання. Майже посерединi порожнистої частини Днiпра розлiгся порiг Ненаситець, або Дiд. Iз захiдного берега до схiдного, мов дванадцять разкiв намиста на шиї в дiвчини, перетинає течiю дванадцять скель, i через них перепадає дванадцятьма лавами стрiмка вода. Нелегко тут пропливати. Треба мати на човнi доброго, досвiдченого стерняра; а проте проїхати можливо, бо посерединi мiж скелями iснує так званий козацький хiд, i хоч вiн вихиляється то в один, то в другий бiк, але вмiлий стерняр може провести через порiг не лише човен, а й плiт, i навiть барку. Тiльки покропить Дiд людей пiною, налякає трохи та й пустить далi...
Найбiльший водоспад на Ненаситцi збився пiд правий берег, ближче до скелi Монастирки, i те мiсце порога запорожцi називали "пеклом".
Куди важче було козакам пiдiйматися супроти води. На кожному порозi їм доводилося перетягати човни линвами попiд берегом, а на деяких прямо брати човни на плечi й переносити їх до тихої води.
З iнших рiчок, що були шляхами, запорожцi користувалися тiльки Самарою, Вовчою i Кальмiусом. Що ж до Бугу, Iнгулу й Iнгульця, то їх скрiзь заповнювали пороги, й через те вони не годилися для вiльного пересування.
Два одвiчнi великi шляхи простягалися через запорозькi землi суходолом. Пiд шляхом не слiд розумiти сучасну дорогу з курявою та колiями. Таких, як тепер, шляхiв у давнi часи на Запорожжi не iснувало. Всi степи однаково вкривала висока, рясна трава, а ходили i їздили люди навпростець; шляхами ж називали тi степовi кряжi й долини, якi були найрiвнiшi й найменше доводилося переїздити рiчок та сторчових балок i байракiв. Бувалi люди розпiзнавали тi шляхи по степових могилах, а вночi - по зiрках.
Перший iз них - Чорний шлях - iшов од татарських перевозiв через Днiпро, що були вище Хортицi в Кiчкасi та бiля Таволжанського острова, й цей шлях простягався межею рiчок так, що Сура лишалася праворуч, а Томакiвка, Солона,

читати