Завантажити

Сiчовики мали здобутки здебiльшого iз вiйськової здобичi. Пiд час нападiв на татар або морських походiв запорожцi щоразу приганяли iз татарських степiв тисячi коней i худоби; з турецьких же мiст привозили коштовнi речi, зброю, шовки, оксамити, золото й срiбло. Всякий козак усю здобич, окрiм зброї, мав скласти докупи, i вже на Сiчi вiйськова рада розподiляла те збiжжя: звичайно, не менше, як половина її йшла на церкви й монастирi - здебiльшого на сiчову церкву свїтої Покрови та на Трах-темирiвський монастир, а пiзнiшi - на київське Братство, Межигiрський та Самарський запорозький монастирi, i тiльки решту розподiляли тут мiж товариством, однаково на всiх: i на тих, що були в походi, й на тих, що ходили на лови або доглядали Сiч. Виняток становила лише ручна зброя - вона не дiлилася, а залишалася власнiстю того, хто її здобув.
Щоб керувати сiчовим господарством, у помiч кошовому отамановi обирали скарбникi; курiнним же господарством орудували курiнний отамiн i кухар.

СIЧ ЗАПОРОЗЬКА

Для Сiчi запорожцi завжди вибирали сухе й високе мiсце на березi Днiпра або якоїсь його протоки й, лишивши посерединi тiєї площi майдiн, ставили навколо нього 38 довгих хат (куренiв), де б товариство мало притулок пiд час негоди.
Окрiм куренiв, у Сiчi зводши ще такi будiвлi: церква на честь святої Покрови; паланка-будинок, де зберiгалися вiйськовi клейноди, мiстилася канцелярiя й чинився суд i розправа; пушкарня - неглибокий, але просторий льох, у якому тримали гармати, ручiу зброю, кiнську упряж, зiлля (порох), кулi, сiрку, селiтру та iнше вiйськове майно; скарбниця - такий же льох для зберiгання борошна, пшона, сала, риби й iншого харчового припасу. Там же в невеликих барильцях переховували й вiйськовi грошi.
За народними переказами, як i стверджують iсторики, перша церква з'явилася на Сiчi тодi, коли вона мiстилася на майже змитому островi Городищi, напроти теперiшньої слободи Капулiвки Катерiнославського повiту, нижче устя Чортомлика. Ту Сiч було збудовано десь року 1575-го за часiв гетьмана Богданка та короля польського Стефана Баторiя. Прозвали її Базавлуцькою через те, певно, що острiв, на якому вона розташувалася, належав до Лугу Базавлугу. Безумовно, церкви мали й усi пiзнiшi Сiчi: Хортицька, Томакiвська, Микитинська, Олешкiвська та Покровська, хоча iнодi й мiстилися в дуже легкiй спорудi, вiд якої до наших днiв не лишилося жодних ознак, як, скажiмо, в Олешках, де церква мала стiни та стрiху з очерету. Запорожцi завжди були дуже набожнi люди й нiколи не шкодували грошей на храм, як вiйськових, так i своїх, власних, i в пiзнiших Сiчах - Чортомлицькiй, яка мiстилася на березi напроти Базавлуцької, та в Новiй Сiчi над рiчкою Пiдпiльною церкви були навiть багатi.
Вiйськовi клейноди запорожцiв складалися з булави, пернача, бунчука, корогви, печатi й котлiв, або литаврiв.
Вiдкiля взялися у Вiйська Запорозького клейноди - невiдомо, а тiльки за часiв Байди-Вишневецького козаки вже мали клейноди од польського короля та царя Iвана Грозного; згодом же Вiйську Запорозькому дарували клейноди ще й нiмецький цiсар, кримський хан i турецький султан.
Беручи клейноди вiд сусiднiх державцiв, запорожцi нiколи не вбачали в тому ознаки пiдданства; навпаки, це вважалося визнанням незалежностi Вiйська Запорозького, i не раз бувало так, що, воюючи з поляками, козаки йшли в бiй iз клейнодами, що їх подарував польський король.
З певнiстю невiдомо, з яких саме часiв у запорожцiв iснувала канцелярiя, а тiльки знати, що пiд час перебування у Базавлуцькiй Сiчi посланця нiмецького цiсаря Рудольфа II Ерiха Лясоти, року 1594-го на Кошi вже мали писаря й канцелярiю.
Навколо сiчових будiвель копали окопи, а поверх земляних валiв робили ще засiки з дубiв; у пiзнiшi ж часи - стiни, виплетенi з лози й набитi глиною або викладенi з лозяних кошелiв, наповнених глиною.
В окопах лишали двоє ворiт: головнi - з боку степу та боковi - з базару. Бiля ворiт робили здебiльшого плетенi з лози та закиданi глиною башти, на яких ставили гармати. Базар завжди мiстився за сiчовими окопами, там на майданi (запорожцi називали базар - "Гасан Баша", або скорочено Шамбаш) стояли крамницi й шинки, i в мирнi часи там торгували не тiльки люди з України, а й татари, росiяни, греки, турки, вiрмени й жиди.
Униз од базару на рiчцi Пiдпiльнiй був сiчовий Кiвш (глибока затока), де приставали до берега пiд час миру грецькi, турецькi й iталiйськi кораблi з усяким крамом. З того краму певна частка лишалася в крамницях Гасан Башi; бiльшiсть же розкуповували прямо з кораблiв польськi та московськi торговi люди, що часто приїздили на Сiч по рибу, шкури, мед i вощину.
Вiйсько Запорозьке не подiлялось, як тепер, на пiхоту, кiнноту та флот. Всякий запорожець, коли мав коня, був вершником, а, позбувшись його, ставав пiшим; коли ж iз Сiчi викликали охочих козакiв iти на Чорне море, то й тi, що з кiньми, й тi, що без коней, ставали матросами й сiдали на чайки. Так само ж кожен сiчовик мiг поратися й бiля гармат, а вже в пiзнiшi часи їх обслуговували окремi

читати