Завантажити

працювали школи i шпиталi. Освiту дiтям давало бiле духовенство; в сiчових же церквах та монастирях - iєромонахи з рiзних мiсць та Києво-Печерської лаври.
У сiчовiй школi вчилися не тiльки дiти (молодики та приймаки), а часом i дорослi запорожцi, серед яких значна частина була добре письменна.
За шпиталями при церквах так само наглядало духовенство. Вплив його на запорожцiв був такий великий, що, скажiмо, року 1775-го, пiд час нападу на Сiч вiйська генерала Текелiя, священик умовив козакiв не проливати кров i скоритися волi царицi.

** БОРОТЬБА ЗА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ З-ПIД ПОЛЬЩI (1590-1649 роки) **

УТИСКИ КОЗАЧЧИНИ

Перша доба козацького життя - часи, коли воно виникло та набувало сили - закiнчилася смертю короля Стефана Баторiя. Той король хоч i завдавав козакам кривд i намагався тримати їх у своїх руках, а проте визнавав козацтво потрiбним для оборони України й Польщi вiд татар i не тiльки не мав на думцi його знищувати, а навiть наблизив права козакiв до прав шляхетства. Наступник Стефана Баторiя - король Жигмонт III, що став королем року 1587-го, був зовсiм iнших поглядiв на козацтво й невдовзi виступив його запеклим ворогом.
Козацькi морськi походи 1584 - 1589 рокiв так роздратували турецького султана, що у Стамбулi великий вiзир гримав на польського посланця, наче на наймита, страхаючи, що кине на Польщу величезне вiйсько i всiх полякiв поверне на бусурманiв Почувши такi погрози, король Жигмонт III занепокоївся й року 1590-го скликав сейм, щоб порадитися iз шляхтою що робити Польськi пани дуже ремствували на сваволю козакiв Запорозька воля була їм найгiршою болячкою, бо баламутила їхнiх українських пiдданцiв, нагадуючи селянам, що й вони можуть бути такими ж вiльними, як козаки Пiд час сейму шляхта вимагала вiд короля, щоб козацтво зрештою винищити Король i сам був не вiд того, та тiльки коли постало питання, як же оборонятися од турецького вiйська, що все-таки посуне на Польщу, то всi згодилися на тому, щоб Запорозьке Вiйсько лишалося й надалi, але приборкати його так, щоб воно не жило своєю волею, а тiльки справляло королiвську службу
Постанови сейму зводилися до того, щоб коронний гетьман iшов iз вiйськом на Запорожжя й упорядкував по-новому Вiйсько Запорозьке, а саме всiх свавiльникiв iз Сiчi вигнати, а над слухняними поставити ротмiстрiв та сотникiв iз польської шляхти, всiх козакiв завести в реєстр iз тим, щоб їх було не бiльше як 6000, i щоб вони присягнули на вiрнiсть польськiй коронi, щоб без вiдома коронного гетьмана нiкого на Сiчi не брали, призначити двох комiсарiв, якi б стежили за сiчовим життям, i, кого спiймають на сваволi, щоб передавали до суду, заборонити по всiй Українi продавати селянам порох, олово та зброю, наказати урядникам i вiйтам нiкого не пускати на Запорожжя, а тих, хто дозволятиме, карати на смерть, нарештi, заборонити козакам без дозволу коронного гетьмана переступати межi сусiднiх держав як суходолом, так i водою.
Такi постанови сейму зовсiм не стосувалися запорозького життя та вiйськових звичаїв, бо вони забороняли: запорожцям обирати свою старшину вiльними голосами, мати необмежену владу вiйськовiй радi та записувати до Сiчi всякого, хто постукав у дверi куреня. Могло статись одне з двох: або мало скасуватися Вiйсько Запорозьке, або новi порядки мусили залишитися тiльки на паперi. Так i вийшло.
Зачувши про постанови сейму, запорожцi зiбралися на раду i з великим обуренням ухвалили зустрiти польське вiйсько й коронного гетьмана зi зброєю в руках. Тiєї ухвали було досить, щоб Польща залишила Сiч у спокої. Але король вiдплатив запорожцям тим, що коли минула турецька небезпека, то замiсть 6000 козакiв було заведено до реєстру тiльки одну тисячу, та й то не запорожцiв, а городових козакiв.
За постановами сейму здiйснювалися утиски лише тих городовикiв, якi не увiйшли в реєстр, та ще українських селян, що хотiли тiкати вiд панiв або на Запорожжя, або за Днiпро - на схiд, де були вiльнi землi. Чутки про це досягли й Сiчi, й на першiй же вiйськовiй радi пролунали голоси, що треба Запорозькому Вiйську заступитися за українське селянство й покарати панiв за їхнi утиски. Проте сiчова старшина й бiльшiсть запорозького товариства вважали за неможливе зi зброєю нападати на вiйсько свого ж короля, та ще й тодi, коли воно не зачiпало Запорожжя. Тому козацька рада не ухвалила походу Вiйська Запорозького на Польщу.

КРИШТОФ КОСИНСЬКИЙ

Невдоволена такою ухвалою ради меншiсть запорозького товариства обрала собi гетьманом курiнного товариша українського шляхтича Криштофа Косинського, якого особисто скривдили князi Острозькi, й року 1592-го пiд його проводом козаки вирушили на Україну карати польських панiв. До лав Косинського прилучилося чимало городових козакiв - "випищикiв", яких було позбавлено козацьких прав через те, що не вмiстилися в реєстр, i гетьман, згуртувавши навколо себе понад 5000 городовикiв, напав на маєтки князя Острозького, здобув зброєю замки в Бiлiй Церквi та Богуславi, пограбував панське добро й забрав там гармати i

читати