Завантажити

й вони дохли тут же серед табору, отруюючи повiтря своїм трупом; солi в козакiв давно не було, харчiв теж бракувало, воду ж мали тiльки поза табором. Щоб роздобути води й сiна, Лобода посилав козакiв на герцi та робив несподiванi наскоки на полякiв; i доки однi билися, iншi дiставали сiно та приносили воду, так що кожен день за кiлька десяткiв вiдер води та оберемки сiна козаки мусили вiдплачувати життям кiлькох десяткiв зi свого товариства.
Окрiм того, весь час, доки тривала облога, Жолкевський усе перемовлявся з Лободою про згоду й сiяв ворожнечу мiж козаками Наливайка й запорожцями. Через пiдiсланих зрадникiв вiн страхав реєстровцiв тим, що Лобода хоче примиритися з поляками, а їх видати на страту; запорожцiв же умовляв одцуратися вiд Наливайка, запевняючи Лободу, що воює iз його козаками тiльки через те, що вони обороняють Наливайка. Пiд впливом цих вигадок запорожцi й реєстровики почали позирати один на одного вороже, й, нарештi, на великiй радi мiж ними зчинилася колотнеча, в якiй наливайкiвцi вбили Лободу, домагаючись, щоб гетьманом був Наливайко. Обуренi запорожцi не захотiли його обирати, а настановили гетьманом, замiсть Лободи, свого сiчового товариша полковника Стефана Кремпського; реєстровцям же пригрозили за смерть Лободи кривавою помстою.
Пiд час такого неладу мiж козаками до полякiв прибули з Києва великi гармати, й Жолкевський почав обстрiлювати ними козацький табiр. Вози розлiталися на трiски й нiвечили людей; переляканi, змученi спрагою жiнки й дiти галасували, а козаки сварилися мiж собою й падали, пораненi та вбитi, без будь-якої допомоги. За чотири днi, коли Жолкевський громив козакiв, серед табору повиростали цiлi купи людських i кiнських трупiв, а пiд возами гинули дiти й безневинне жiноцтво.
Кремпський бачив, що не втриматися, i кiлька разiв намагався вирватися з табору та пробитися крiзь польське вiйсько, та тiльки всi його намагання були даремнi. Нарештi, 8 червня 1596 року запорожцi, зрозумiвши, що настала їм остання година, заграли в сурми, припинили пальбу й послали спитати в Жолкевського, чого вiн од них хоче. Той вимагав, щоб козаки видали Наливайка, Шаулу й Шостака i привезли б до польського табору всi свої гармати та клейноди, подарованi Вiйську Запорозькому нiмецьким цiсарем Рудольфом II.
Вiдплачуючись за Лободу, запорожцi вiдразу ж схопили Наливайка й видали полякам, пiсля того прикотили їм гармати й принесли клейноди.
Нiч минала неспокiйно, i в козацькому таборi всi, змученi, нетерпляче сподiвалися свiтла, щоб вийти на волю. А в польському вiйську глузували з козакiв, що вони вiддали свої гармати, й лагодилися вранцi залити запорозькою кров'ю Солоницю. Вдосвiта, коли козаки розкували свої вози й почали рушати в степ, то поляки знову оточили їх, i Жолкевський проголосив, що нiбито пани мають ще переглянути всiх козакiв, щоб забрати своїх пiдданцiв. Обуренi такою зрадою, запорожцi вiдмовилися видавати шляхтi своїх товаришiв i хотiли, було, йти на пiвдень, та за наказом Жолкевського шляхта кинулася на козакiв кiнно й пiшо й давай їх колоти й рубати.
У козакiв не було жодних засобiв до оборони. Вони голiруч намагалися пробитися крiзь польськi лави, й 1500 козакiв iз Кремпським на чолi таки вирвалися з оточення й подалися на Запорожжя; решта ж, бiля 4500 чоловiк, полягли на Солоницi трупом. Не маючи милосердя навiть до жiнок i дiтей, поляки рубали їх, доки не потомили собi рук. Переказують, що в козацькому таборi на Солоницi було майже 12 000 неозброєного люду, i з того загинуло пiд польськими шаблями бiльше половини. Все поле зiйшло кров'ю, й околицi Лубен засiяли трупи.
Український iсторик i поет Пантелеймон Кулiш наголошує, що Жолкевський лише через те перемiг запорожцiв та Наливайка, що всi реєстровi козаки перебували на його боцi. В поемi "Солониця" вiн пише:
Бенкетує шляхта,
Iграючи в карти,
А козаки-лейстровики
Додержують варти.
Поскидала шляхта
Панцирi й шишаки,
Бо козаки-лейстровики
Вiрнi, як собаки.
Справивши свiй кривавий бенкет, Жолкевський не пiшов за козаками-запорожцями на Сiч, а попрямував у Київ; Наливайка ж за якийсь час привезли до Варшави й почали там допитувати його про замiри. Народнi оповiдання передавали, що розлютованi польськi пани пекли Наливайка в мiдному казанi-бицi, а iншi переказували, неначе його посадили на розпечену мiдну кобилу й зодягли йому на голову гарячу залiзну корону... Мабуть, того насправдi не було, та тiльки вiдомо, що Наливайковi цiлий рiк завдавали нелюдських мук i лише тодi, коли все польське панство з'їхалося до Варшави на сейм, його у присутностi шляхетства четвертували, а шматки тiла розвiшали на палях по вулицях. i майданах столицi Речi Посполитої.

НОВI УТИСКИ ПОЛЯКIВ

Скаравши Северина Наливайка на смерть, польський сейм проголосив козакiв ворогами Польщi й позбавив їх прав, наданих Вiйську Запорозькому королем Стефаном Баторiєм. У запорожцiв було забрано мiсто Трахтемирiв; козацькi грунти попривласнювали собi сусiднi пани, а кварцяному вiйську наказали, обороняючи

читати