Завантажити

брели болотом та водою вище пояса i, вдаривши спiльно з польською пiхотою на ворожi окопи, вибили звiдтiля молдаван".
Не встигла завершитися ця вiйна, як настала нова - Польщi зi шведами, якi вийшли на Лiвонiю та брали мiсто за мiстом. Польському урядовi знову довелося просити козакiв узяти участь у боях, але Самiйло Кiшка вiдповiв Замойському, що не пiде, бо ще не всi жадання козакiв задоволене.
За вимогою Кiшки польський сейм на початку 1601 року мусив видати закон, за яким присуд 1597 року був скасований: саму ту постанову розiрвали, й козакам повернули їхнi давнi права.
Поставивши козацтво на мiцний грунт, гетьман Кiшка подбав про те, щоб запорожцi i зi свого боку дотримувалися угод. Але Лiвонська вiйна була затяжна й тяжка; людям, як i коням, не вистачало припасу. А зима 1602 року ще бiльше погiршила становище козацького вiйська. Старий гетьман намагався втримати козакiв на вiйнi i, щоб надати їм бадьоростi i завзяття, сам водив загони в бої. В однiй iз таких бойових сутичок пiд мiстом Фелиним року 1602-го Самiйло Кiшка загинув козацькою смертю - його знайшла куля. Тiло гетьмана козаки з великою шанобою перевезли до його рiдного мiста Канева й поховали там, за козацьким звичаєм, - з урочистою пальбою.
По закiнченнi Лiвонської вiйни Вiйсько Запорозьке, заспокоєне на деякий час iз боку полякiв, знову розпочало боротьбу з бусурманами. Вони нападали на Крим i виходили, хоч i з невеликими силами, в лиман та Чорне море, наскакуючи на дунайськi турецькi мiста й на Бiлгород. Року 1604-го польський уряд став турбувати Москву з тим, щоб посадити на царство царя Лжедмитрiя i закликав узяти участь у цих походах i козакiв. Чимало реєстровцiв i "випищикiв" справдi ходили разом iз поляками в московськi землi, а через те кiлькiсть козакiв зменшилась. I з цього скористалися татари й великою ордою року 1606-го напали на Україну. Пiд час того наскоку вони поруйнували всю пiвденну Київщину з Корсунем та Богуславом, i тiльки за цим мiстом запорожцi наздогнали орду, вiдбили частину бранцiв та змусили ногайцiв повернутися назад.

ГЕТЬМАН ПЕТРО КОНАШЕВИЧ-САГАЙДАЧНИЙ

У цей час з-помiж запорозького товариства постає величезна постать Сагайдачного. Родом вiн був з-пiд мiста Самбора. Як син українського шляхтича, вiн освiту дiстав в українськiй школi князя Острозького, та, маючи з природи войовничий хист i жваву вдачу, Сагайдачний не пiшов шляхом тодiшнiх учених, а ще за молодих лiт захопився думкою про боротьбу з бусурманами. Пiд час другого гетьманування Самiйла Кiшки Конашевич перебував у всiх його походах, здобув собi вiйськовий досвiд i зажив собi мiж козаками значної слави, бо, як писав поляк Собєський, "був вiн чоловiк великого духу, що сам собi шукав небезпеки, легковажив життям, у битвi був перший, коли ж доводилося вiдступати - останнiй; мав жваву дiяльну вдачу, в таборi сторожкий, мало спав i не пиячив; на нарадах поводився обережно, в розмовах був небалакучий".
Коли саме Сагайдачний став гетьманом Вiйська Запорозького, з певнiстю невiдомо. Дмитро Бантиш-Каменський та Володимир Антонович твердять, що з року 1606-го, але перший додає, що через дуже сувору розправу Сагайдачного над неслухняними козаками запорожцi не раз скидали його з гетьманського уряду, а далi, пiд час рiшучих подiй, знову обирали на гетьмана.
Чи був Сагайдачний 1606 року гетьманом, чи ще не був, можна тiльки сказати, що тодi славний похiд запорожцiв на море вiдбувався не без нього. Надосiнь запорожцi вийшли на чайках, вистежили недалеко вiд турецького мiста Варни десять турецьких галер, несподiвано атакували їх уночi, дiсталися за допомогою линв на судно й, вирiзавши всiх туркiв, попереносили їхнi меншi гармати на свої човни, а пiсля того взяли приступом i саму Варну.
Про цю подiю спiвають кобзарi i в нашi часи:
А в недiлю пораненьку
Зiбралися громадоньки
До козацької порадоньки:
Стали раду радувати -
Вiдкiль Варну добувати:
Ой, чи з поля, ой, чи з моря,
А чи з рiчки-невелички?
Ой, в недiлю пораненьку
Бiжать, плинуть човенцями,
Поблискують весельцями,
Ударили з самопалiв
В семи - п'ятдесят запалiв;
Ударили iз гармати -
Стали мiсто добувати,
Стали турки утiкати,
Тую рiчку проклинати:
- Бодай рiчка висихала,
Що нас, туркiв, в себе взяла.
Була Варна здавна славна -
Славнiшiї козаки,
Що ту Варну дiстали
I в нiй туркiв забрали.
З цiєї пiснi можна собi уявити, що запорожцi атакували Варну i з моря, i з берега, причому, мабуть, як за звичай запорожцi чинили: вони виманили туркiв iз мiста за рiчку, вдарили на них з усiєю силою i потопили в тiй рiчцi, а вже пiсля того, як турецьке вiйсько зменшилося, пiшли на Варну з моря i суходолу й узяли її штурмом.
У Варнi козакам дiсталися великi скарби й сила всякого добра, як стверджує iсторик, на 180000 злотих. Опрiч того, вони визволили тут кiлька тисяч невольникiв, що складалися не тiльки з українцiв, а ще й з угорцiв, волохiв, полякiв та нiмцiв, та чимало ще захопили козаки у бранцi знатних туркiв, щоб потiм узяти

читати