Завантажити

Скалозуба
Паювали,
Тую галеру та на пристань стягали.
Тодi златосинiї киндяки - на козаки,
Златоглавi - на отамани,
Турецькую бiлу габу - на козаки на бiляки;
А галеру на пожар спускали.
А срiбло-злото на три частi пайовали:
Першу часть брали, на церкви накладали
На святого Межигiрського Спаса,
На Трахтемирiвський монастир,
На святую Сiчовую Покрову давали,
Которi давнiм козацьким скарбом будували,
Щоб за їх, встаючи й лягаючи,
Милосердного бога благали;
А другую часть помiж собою пайовали;
А третю часть брали,
Очертами сiдали,
Пили та гуляли,
Iз семип'ядних пищалей гримали,
Кiшку Самiйла поздоровляли:
"Здоров, - кажуть, - здоров, Кiшко Самiйле,
Гетьмане запорозький!
Не загинув єси у неволi,
Не загинеш iз нами, козаками, по волi!"

Як свiдчить дума, зустрiч Самiйла Кiшки з Скалозубом сталася бiля острова Тендра. Справдi року 1599-го гетьман Вiйська Запорозького Семен Скалозуб вийшов iз Сiчi морським походом на далеке турецьке мiсто Азов; що стояв на гирлах рiчки Дону. Можливо, якраз тодi, коли Самiйло Кiшка плив турецькою галерею до Днiпровського лиману, запорозькi козаки з чайками перестоювали бiля Тендри, очiкуючи, мабуть, доброго вiтру.
Простоявши там небагато, старий та молодий гетьмани розлучилися: Скалозуб пiшов iз запорожцями в море; Кiшка зi своїми сивими товаришами щасливо повернувся на Сiч i, пробувши там деякий час, поїхав до свого рiдного мiста Канева. На Українi старий гетьман, знеможений у неволi, був дуже вражений змiнами у стосунках полякiв з українцями й навпаки, а ще дужче його приголомшив розбрат мiж самими козаками.
Не встиг Самiйло Кiшка розпитатися, що сталося за 26 рокiв без нього, як на Сiч надiйшла лиха звiстка, що Скалозуб майже з усiм товариством загинув у Керченськiй протоцi. Запорожцi за такої тяжкої години покликали з Канева свого старого ватажка та обрали його на гетьмана.
Невважаючи на складне становище України, Самiйло Кiшка надзвичайно швидко й розумно розiбрався в усiх складнощах i повернув усi справи на користь козацтву. Розумiючи, що тiльки в єднаннi сила, новообраний гетьман першим дiлом узявся за налагодження добрих стосункiв мiж запорожцями й реєстровими козаками. Сiчовики намагалися вийти на море рятувати Семена Скалозуба з вiйськом, бо мали вiстi, що турки, заставши зненацька козацькi чайки в Керченськiй протоцi, загнали їх у затоку й, порозбивавши з гармат, захопили бiльшiсть козакiв у бранцi й повезли до пiвденних берегiв Чорного моря. Кiшка зразу ж заходився лагодити новi човни й послав на Україну кликати до походу реєстрових козакiв.
Давня слава Самiйла Кiшки ще жила в народi й негайно пiдняла козацтво на ноги. З України на Сiч прибуло кiлька тисяч козакiв, i похiд на море був щасливий. Кiшка, хоч i не знайшов Скалозуба, та зате наробив туркам багато шкоди й повернувся назад iз великою здобиччю, притягши iз собою на Днiпро навiть кiлька турецьких галер iз визволеними невольниками.
Цей вдалий похiд об'єднав усе козацтво, й погасла ворожнеча мiж запорожцями й городовиками, так що наприкiнцi того ж 1599 року Самiйло Кiшка повiв спiльне вiйсько у Молдову допомагати волоському воєводi Михайловi, що повстав проти туркiв. Той похiд змiцнив славу старого козацького гетьмана. Повертаючись на Сiч iз Молдови, Кiшка заїхав до Києва на прощу й заклав там церкву Миколи Доброго на згадку про своє визволення з турецької неволi.
По веснi року 1600-го господар волохiв Михайло напав на польського ставленика - молдавського господаря Могилу. Польщi довелося допомагати йому, бо Молдова тодi не мала свого вiйська. З тiєї нагоди польський коронний гетьман Замойський звернувся до Вiйська Запорозького взяти участь у цьому походi, обiцяючи за те ласку короля та грошову плату. Кiшка скористався цим випадком, щоб повернути козакам права, наданi Стефаном Баторiєм, i став умовляти товариство не йти служити тому королевi, який проголосив запорожцiв своїми ворогами. Козаки послухали старого гетьмана й не рушили iз Сiчi, а тим часом потреба в Польщi на козакiв дуже зростала i, зрештою, Кiшка дочекався, що королевi довелося самому власноручно писати листа з проханням до тих, кого вiн засудив на знищення.
Дiставши це послання, гетьман одповiв, що козаки радi б служити королевi, але тiльки з умовою: щоб з них було знято присуд, накладений на них безневинно, щоб їм повернули давнi права i щоб захистили вiд усiх кривд, якi над ними чинять польськi старости й урядовцi. Тiльки отримавши од Жигмонта повiдомлення про те, що вiн зараз же надсилає старостам на Україну наказ не утискувати козакiв i запевнення подбати на сеймi про повернення запорожцям усiх прав, гетьман Кiшка виступив iз Сiчi Днiпром на човнах угору, а, прибувши до Канева та приєднавши до себе городових козакiв, повiв звiдтiля вiйсько, кiлькiстю понад 4000 душ, суходолом до Днiстра.
Пiд Буковим, бiля Плоєштi, стався бiй козакiв i полякiв iз молдаванами, i, як писав королю гетьман Замойський, "козаки пiд ворожою пальбою iз гармат i рушниць

читати