Завантажити

польськi маєтки, вбивати запорожцiв без будь-якого суду.
Недоля, що спiткала козацтво на Солоницi, тяжко вiдбилася на всьому життi України. Унiя й католицтво почали пускати своє корiння глибше й глибше, нiж досi. Православнi метрополiї, погромленi, занепали зовсiм, а в їхнi церкви стали призначатися попи за грошi й тiльки тi, що не дбали про духовнi потреби народу, а лише про власну кишеню. Селянство було поневолене до того, що пани звали його бидлом, тобто тварюкою, а мiщанство, позбавлене багатьох прав, украй збiднiло. Українська шляхта в Галичинi й на Подiллi вся без винятку переходила до католицтва, й така зрада вiрi батькiв, з боку колишнiх князiвських та боярських руських родин, мала мiсце й на Волинi, Київщинi й навiть на Лiвобережжi України. Тi ж верстви української шляхти, якi трималися ще давнини й покладали надiю на те, що їм у змаганнi з польщизною допоможе козацтво, пiсля Солоницi занепали духом, передбачаючи наближення повної руїни української культури й православної вiри.
Пiсля тяжкої поразки пiд Солоницею козаки два роки бунтували, ворогували мiж собою й навiть билися. Помiркована частина намагалася покiрливiстю повернути собi ласку польського народу, щоб знову придбати втраченi права; запорожцi ж нi в чому не хотiли вiдступати вiд своїх давнiх прав та звичаїв i називали городових козакiв зрадниками. Зi своїм гетьманом Полоусом сiчовики навiть ходили вiйною на реєстровцiв та вчинили над ними криваву розправу.

САМIЙЛО КIШКА (ДРУГЕ ГЕТЬМАНУВАННЯ)

О цiй тяжкiй годинi мов сонце освiтило козацтво - повернувся з турецької неволi гетьман Самiйло Кiшка, органiзатор перших запорозьких походiв на море. Доки на Українi минали славнi часи Богданка й Пiдкови й лиховiснi роки Наливайка й Лободи, Самiйло Кiшка, захоплений у полон, плавав на турецькiй галерi, прикутий ланцюгами до гребки, й не бачив нiчого, окрiм води та неба. Коли-не-коли, може, галера приставала до Очакова або проїздила повз острiв Тендра, тiльки тодi Кiшка знав, що тут близько рiдний Днiпро й Сiч-мати, але важкi ланцюги нагадували йому, що вiн для України вже вмер.
Проте хоч яка нестерпна була турецька неволя i хоч як вона довго тривала, але не вбила вона в серцi Самiйла Кiшки нi любовi до рiдного краю, нi козацького завзяття й хисту, i вiн врятувався з каторги сам, та ще й своїх товаришiв визволив i привiв на Україну. Як думав народ про життя Самiйла пiд турком i про те, як вiн звiдти вряту-нався, нехай розкаже читачевi народна дума:

Ой, iз города, iз Трапезунта, виступала галера,
Трьома цвiтами процвiтала, мальована.
Ой, первим цвiтом процвiтана -
Златосинiми киндяками побивана;
А другим цвiтом процвiтана -
Гарматами риштована;
Третiм цвiтом процвiтана -
Турецькою бiлою габою покровена.
То в тiй галерi Алкан-баша,
Трапезонтськеє княжа, гуляє,
Iзбраного люду собi має:
Сiмсот туркiв, яничар чотириста
Та бiдного невольника пiвчвартаста
Без старшини вiйськової.
Перший старший мiж ними пробуває
Кiшка Самiйло, гетьман запорозький;
Другий - Марко Рудий, суддя вiйськовий;
Третiй - Мусiй Грач, вiйськовий трубач;
Четвертий - лях-потурнак,
Клюшник галерський, сотник переяславський,
Недовiрок християнський,
Що був тридцять лiт у неволi,
Двадцять чотири, як став на волi,
Потурчився, побусурманився
Для панства великого,
Для лакомства нещасного.
В тiй галерi од пристанi далеко вiдпускали,
Чорним морем далеко гуляли,
Проти Кафи-города приставали,
Там собi великий та довгий опочинок мали
То представиться Алкану-башатi,
Трапезунському княжатi, молодому панятi.
Сон дивен, барзо дивен напрочудо.
То Алкан-баша, трапезунтськеє княжа,
На туркiв-яничар, на бiдних невольникiв покликав:
"Турки, - каже, - турки-яничари,
I ви, бiднiї невольники!
Котрий би мiг турчин-яничар сей сон одгадати,
Мiг би йому три гради турецькi дарувати,
А котрий би мiг бiдний невольник одгадати,
Мiг би йому листи визволенi писати,
Щоб не мiг нiхто нiде зачiпати.
Сеє турки зачували, нiчого не сказали,
Бiднi невольники, хоч добре зii.iли,
Собi промовчали.
Тiльки обiзветься мiж туркiв лях-потурнак,
Клюшник галерський, сотник переяславський,
Недовiрок християнський.
"Як же, - каже, - Алкане-башо, твiй сон одгадати,
Що ти хочеш нам повiдати?"
- "Такий менi, небожа, сон приснився,
Бодай нiколи не явився!
Видиться: моя галера, цвiткована, мальована,
Стала вся обiдрана, на пожар iспускана;
Видиться: мої турки-яничари
Стали всi в пень порубанi;
А видиться: мої бiднi невольники,
Которiї були у неволi, то всi стали по волi;
Видиться: мене гетьман Кiшка
На три частi розтяв,
У Чорнеє море пометав..."
Та скоро теє лях-потурнак зачував,
К йому словами промовляв:
"Алкане-башо, трапезунтський княжате,
молодий паняте!
Сей тебе сон не буде нiтрохи зачiпати,
Скажи менi получче бiдного невольника доглядати,
З ряду до ряду саджати,
По два, по три старiї кайдани i новiї справляти,

читати