Завантажити

по селах i мiстах.
Наливайко зрозумiв, що в такому становищi не можна йому битися з коронним вiйськом i, забравши свої гармати, почав одходити на Брацлавщину, а звiдтiля - на Умань. Жолкевський ув'язливе наступав слiдом, намагаючись оточити козакiв, i це йому мало не вдалося на перевозi через одну рiчку. Вiдчувши лихо, Наливайко потопив свої гармати у водi, порох, кулi тощо закопав у землю i, обминувши Умань, подався на прикордоння Запорожжя, до Чорного Лiсу та Чути.
Жолкевський не наважився йти в лiси, а Наливайко, скориставшись iз того, встиг послати кiлька козакiв до Лободи просити, щоб Вiйсько Запорозьке взяло його до спiлки iз собою.
Запорожцi не вiдразу згодилися на прохання Наливайка. Було чимало голосiв на радi, що пригадували, як вiн бився на боцi полякiв iз сiчовиками; дехто натякав узагалi на непевнiсть реєстрових козакiв; проте дiяльнiсть Наливайка, що обстоював православну вiру та волю українського люду, була до серця запорожцям, так що iдея єдностi козацтва взяла перевагу, й рада ухвалила зарахувати Наливайка з вiйськом до спiлки й разом боротися проти полякiв.
Облишивши полювати за Наливайком, Жолкевський кинувся на Бiлу Церкву з тим, щоб розгромити Шаулу, який iз кiлькома полками та гарматами прямував на з'єднання з Лободою. Тiльки поляки не встигли випередити козакiв, i всi троє їхнiх ватажкiв: Шаула, Лобода й Наливайко - пiд Бiлою Церквою з'єдналися й на загальнiй радi обрали Матвiя Шаулу гетьманом усього козацького вiйська.
Довiдавшись, що Жолкевський наступає на Бiлу Церкву з великими силами, Шаула вивiв козакiв iз мiста i став табором в урочищi Гострий Камiнь бiля озера. Весь табiр вiн оточив п'ятьма рядами возiв, скувавши їх ланцюгами, й, поставивши мiж возами двадцять чотири гармати, почав очiкувати нападу польських вiйськ.
Жолкевський, маючи потужнiшi гармати й у бiльшiй кiлькостi, нiж у запорожцiв, одразу став обстрiлювати вози козацького табору гарматними кулями, а потрощивши їх у кiлькох мiсцях, послав своє вiйсько в наступ. Але козаки стояли мiцно: вiдбивали полякiв вогнем, а далi зустрiли списами та шаблями й змагалися, не шкодуючи свого життя. Бойовище було вперте й криваве. Зрештою, козаки перемогли й, вирвавшись iз свого табору, вiдiгнали полякiв аж до Бiлої Церкви.
Проте й козаки зазнали дуже великих втрат: гетьману Шаулi, що бився, мов лицар, одiрвало гарматною кулею руку; Наливайка теж поранило; кiлька полковникiв та курiнних отаманiв Запорозького Вiйська поклали свої голови пiд час бою, а простих козакiв було вбито й поранено десь бiля 2000, що складало чверть усього козацького вiйська.
Обраний гетьманом, замiсть Шаули, Григорiй Лобода зрозумiв, що змагатися з польським вiйськом нема в козакiв сили, й через кiлька днiв, знявши табiр, пiшов на Трипiлля, а далi став перевозити вiйсько на схiдний берег Днiпра. Жолкевський не переслiдував Лободу й не заважав йому переправлятися рiчкою, бо вiн i сам мав ще бiльшi втрати, нiж козаки. Поляки не виходили з Бiлої Церкви, очiкуючи Потоцького, що, за наказом короля, квапився до нього на пiдмогу з новим вiйськом.
За якийсь час, довiдавшись, що запорожцi вирушили на Переяслав, а в Трипiллi лишили тiльки залогу, щоб заступити полякам перевiз, Жолкевський пiшов на Василькiв, з'єднався там iз Потоцьким i, просунувшись далi у Київ, почав перевозити своє вiйсько на схiдний берег. Через такий марш Жолкевського Лобода мусив покинути Переяслав, бо його сили були вдвiчi меншi вiд полякiв.
Збагнувши, що запорожцi залишають Переяслав, мешканцi мiста, а найбiльше козачi жiнки та дiти, страхаючись помсти, кинулися тiкати з козаками, i з Переяслава на схiд потяглися сотнi возiв, у яких сидiли жiнки й дiти.
За сучасних воєн стороннiм людям не дозволяють iти разом iз вiйськом i навiть виганяють їх iз вiйськових таборiв; у запорожцiв же оборона жiноцтва та всiляких немiчних була одним iз непорушних вiйськових правил, i через те Лобода, хоч i знав, що жiноцтво заважатиме йому, та мав за неможливе залишати жiнок iз дiтьми на поталу ворогам; до того ж, вiн ще сподiвався на те, що поляки не пiдуть за ним далеко в степ, як не пiшли й за Наливайком.
Та надiї й Лободи й Наливайка не здiйснилися. Жолкевський заповзявся винищити козакiв i вирiшив переслiдувати їх i в степах. Прибувши в Переяслав, вiн там ще дiждався литовського вiйська, що його привiв Огiнсь-кий, i, маючи вже силу втричi бiльшу проти козакiв, наздогнав Лободу бiля Лубен i перетяв йому всi шляхи на схiд i на пiвдень. Козаки змушенi були стати табором бiля Солоницi, за 5 верст од Лубен, i почали там обкопуватись до оборони.
Польське вiйсько облягло козацький табiр з усiх бокiв i заходилося громити його з гармат i брати приступом. Проте запорожцi трималися мiцно й давали таку вiдсiч, що Жолкевський, не вдiявши нiчого за цiлий мiсяць облоги i втративши чимало вiйська в боях, зрештою послав у Київ за великими гарматами, а сам почав гнiтити оточених голодом.
На другому мiсяцi облоги в козацькому таборi справдi почалося тяжке лихо: коням не вистачало пашi,

читати