Завантажити

Чорнеє море метайте!"
Тодi козаки од города Козлова забiгали,
Туркiв-яничарiв у пень рубали,
Которих живцем у Чорне море метали.
А Кiшка Самiйло Алкана-башу iз лiжка взяв,
На три частi розтяв,
У Чорнеє море пометав,
До козакiв промовляв:
"Панове-молодцi! Добре дбайте:
Всiх у Чорнеє море метайте,
Тiльки ляха-потурнака не рубайте, -
Мiждо вiйськом для порядку за яризу
вiйськового зоставляйте".
Тодi козаки добре дбали:
Всiх туркiв у Чорнеє море пометали.
Тiльки ляха-потурнака не зрубали, -
Мiждо вiйськом для порядку за яризу
вiйськового зоставляли.
Тодi галеру од пристанi одпускали,
Самi Чорним морем далеко гуляли.
Та ще у недiлю, барзо рано-пораненьку,
Не сива зозуля закувала,
Як дiвка-санджакiвка коло пристанi походжала
Та бiлi руки ламала, словами промовляла.
"Алкане-башо, трапезунське княжате!
Нащо ти на мене такеє великеє пересердiв маєш,
Що од мене сьогоднi барзо рано виїжджаєш?
Коли б була од матерi
Сорому i наруги прийняла,
З тобою хоч єдину нiч перебувала!"
Скоро ся тоє промовляли,
Галеру од пристанi одпускали,
Самi Чорним морем далеко гуляли.
А ще у недiленьку
У полуденну годиноньку,
Лях-потурнак од сна пробуждав,
По галерi поглядає, що нi єдиного турчина
в галерi немає.
Тодi лях-потурнак iз лiжка вставав,
До Кiшки Самiйла прибуває, у ноги впадає.
"Ой Кiшко Самiйле, гетьмане запорозький,
Батьку козацький! Не будь же ти на мене,
Як я був наостанцi мого вiку до тебе!
Бог тобi допомiг неприятеля побiдити,
Та не вмiтимеш у землю християнську входити!
Добре вчини:
Половину козакiв у окови до опачин посади,
А половину у турецькеє дорогеє плаття наряди:
Бо ще будемо од города Козлова до города Цареграда гуляти,
Будуть iз города Цареграда дванадцять галер вибiгати,
Будуть Алкана-башу з дiвкою-санджакiвкою
По зальотах поздоровляти;
То як будеш одвiт давати?.."
Як лях-потурнак научав,
Так Кiшка Самiйло, гетьман запорозький, учинив:
Половину козакiв до опанчин у окови посадив,
А половину у турецькеє дорогеє плаття нарядив.
Стали од города Козлова до города Цареграда гуляти,
Стали iз Цареграда дванадцять галер вибiгати
I галеру iз гармати торкати,
Стали Алкана-башу з дiвкою-санджакiвкою
По зальотах поздоровляти.
То лях-потурнак чогось догадав:
Сам на чердак виступав.
Турецьким бiленьким завивалом махав;
Раз то мовить по-грецьки,
Удруге - по-турецьки,
Каже: "Ви, турки-яничари, помаленьку, браття, ячiте,
Од галери одвернiте:
Бо тепера вiн пiдгуляв, на упокої почиває,
На похмiлля знемагає,
До вас не встане, голови не зведе.
Казав: як буду назад гуляти,
То не буду вашої милостi й повiк забувати".
Тодi турки-яничари од галери одвертали,
До города Цареграда убiгали,
Iз дванадцяти штук гармат гримали,
Ясу воздавали.
Тодi козаки собi добре дбали:
Сiм штук гармат собi риштували,
Ясу воздавали, На Лиман-рiку iспадали,
К Днiпру-Славутi низенько уклоняли:
"Хвалим тя, господи, i благодарим!
Були п'ятдесят чотири роки у неволi,
А тепер чи не дасть нам бог хоть час по волi!"
А у Тендровi-островi Семен Скалозуб
З вiйськом на заставi стояв
Та на тую галеру поглядав,
До козакiв словами промовляв:
"Козаки, панове-молодцi!
Що сяя галера: чи блудить,
Чи свiтом нудить!
Чи много люду козацького має,
Чи за великою здобиччю ганяє?
То ви добре дбайте:
По двi штук гармат набивайте,
Тую галеру з грiзної гармати привiтайте,
Гостинця їй дайте".
Тодi козаки теє зачували,
До його промовляли:
"Семене Скалозубе, гетьмане запорозький,
Батьку козацький!
Десь ти сам боїшся
I нас, козакiв, страмишся:
Єсть сяя галера не блудить,
Нi свiтом нудить,
Нi много козацького люду має,
Нi за великою здобиччю ганяє;
Се, може, є давнiй, бiдний невольник iз неволi утiкає..."
То Семен Скалозуб теє зачуває,
До козакiв промовляє:
"А ви таки вiри не доймайте,
Хоч по двi .гармати набивайте,
Тую галеру iз грiзної гармати привiтайте,
Гостинця їй дайте.
Як турки-яничари, то у пень рубайте,
А як бiдний невольник, то помочi дайте!"
Тодi козаки, як дiти, негаразд починали:
По двi штуки гармат набивали,
Тую галеру iз грiзної гармати привiтали,
Три дошки у суднi вибивали,
Води Днiпрової пускали...
Тодi Кiшка Самiйло, гетьман запорозький,
Чогось догадав,
Сам на чердак виступав,
Червонiї, хрещатiї, давнiї корогви iз кишенi виймав;
Розпустив, до води похилив,
Сам низенько уклонив:
"Козаки, панове-молодцi!
Ця галера не блудить,
Нi свiтом нудить,
НI много люду козацького має,
Нi за великою здобиччю ганяє:
Се єсть давнiй бiдний невольник,
Кiшка Самiйло iз неволi утiкає.
Були п'ятдесят чотири годи у неволi,
Тепер чи не дасть нам бог хоч час по волi!"
Тодi козаки у каюки скакали,
Тую галеру за мальованi облавки брали.
Та на пристань стягали,
Од дуба до дуба
На Семена

читати