Завантажити

до Кiнбурнської коси, що проти Очакова, й почав перетягати чайки через Прогноїнськi озера до лиману; другу ж половину послав пробиватися в лиман серед ночi повз турецькi кораблi.
Тiльки на цей раз запорожцiв дуже пильнували i турки, й татари; на тих козакiв, що перетягли чайки через Прогноїнськi озера, напали татари й засипали їх стрiлами. Козакам довелось одбиватися, та все-таки вони хоч i втратили кiлька десяткiв товаришiв, а таки пробилися до лиману й попливли в напрямi Днiпра. Тi ж запорожцi, що йшли водою, хоч i щасливо обминули турецькi кораблi, та турки свiтом їх помiтили й, наздогнавши, почали громити з гармат. Все-таки й цi козаки пробилися до Днiпра, туркам пощастило тiльки потрощити гарматними кулями одну чайку та взяти з неї у бранцi двадцять запорожцiв. Тих знедолених воякiв турецький султан послав до Сiнопа, i їх було замучено на смерть задля втiхи сiнопських туркiв.
Пiсля нападу запорожцiв на Сiноп i Трапезунт султан пригрозив королю Жигмонту, що сам пiде з вiйськом на Україну й Запорожжя, щоб винищити козацтво. Польський уряд збентежився цими погрозами й почав навiть збирати вiйсько, та запорожцi на те не вважали й напровеснi року 1615-го знову вийшли iз Сагайдачним у Чорне море вже на восьми десятках чайок.
Цим разом, маючи пiд рукою 4000 козакiв, Сагайдачний намислив, як казали запорожцi, "обкурити мушкетним димом самий Царгород".
Несподiвано запорожцi пiдпливли до Босфору; дiставшись до самого Царгорода, запалили його передмiстя Архiокой та Мiзовню разом з усiма портовими будiвлями й почали грабувати заможних туркiв. Султан, що саме тодi перебував на ловах, своїми очима бачив ту пожежу й чув пальбу запорозьких мушкетiв. Страшенно розгнiваний, помчав вiн верхи у Царгород i звелiв вислати на козакiв усi свої кораблi й галери, наказавши потопити козацькi чайки, а козакiв привести до нього бранцями. Султан Осман хотiв власноруч мордувати запорожцiв, та тiльки це йому не вдалося, бо наляканi козаками яничари не бажали сiдати на кораблi, а доки їх позаганяли туди киями, козаки, обтяженi здобиччю, пливли вже Чорним морем.
Через кiлька днiв навпроти Дунайського гирла турецькi галери почали-таки наздоганяти козакiв, але те вийшло їм же на лихо; побачивши ще здалеку погоню, запорожцi весь день налягали на всi весла, чимдуж поспiшали на пiвнiч; коли ж увечерi сутенiло, вони пiдпустили туркiв ближче; а як стало зовсiм темно, вони повернули свої чайки на ворогiв i, оточивши турецькi галери з усiх бокiв, пiшли на них штурмом. На деякi галери козаки закидали, залiзнi гаки з линвами й лiзли по них на судна, iншi галери вимащували дьогтем i пiдпалювали; третiм прорубували дiрки у боках i топили їх. Врештi дуже мало турецьких галер урятувалося i втекло до Царгорода; останнi або ж були потопленi, або попаленi запорожцями, а кiлька вцiлiлих галер, що їх захопили козаки, вони пригнали до Очакова i вже там спалили перед очима в туркiв. Усiх яничарiв, що перебували на галерах, запорожцi повикидали в море або повбивали; пашу ж, що керував флотом, забрали пораненим у бранцi, та тiльки вiн скоро помер.
Наступної весни року 1616-го турецький султан, сподiваючись нового нападу козакiв, завчасно послав пiд Очакiв цiлий флот, щоб не пускати запорожцiв на море. Сагайдачний справдi-таки налагодив новий похiд. I на цей раз узяв козакiв багато, як нiколи, аж 700 на пiвтораста чайках. З такою великою силою вiн смiливо напав на турецький флот, i хоч турецького вiйська на галерах було далеко бiльше, нiж на чайках козакiв, вiн упень погромив туркiв. Паша турецький Алi з кiлькома галерами втiк, а десятка пiвтора суден та бiля сотнi сандалiв запорожцi захопили.
На цей раз Сагайдачний не звелiв нi топити, нi палити галер, а, обсадивши їх запорожцями та визволеними невольниками, прилучив до своїх чайок; випливши в море, напав на турецьке мiсто в Криму Кафу (тепер Феодосiя). Навкруг того мiста стояли мiцнi замки й фортецi, збудованi ще iталiйцями; турки ж, захопивши в них чорноморськi мiста, ще дужче змiцнили Кафу i зрихтували її гарматами.
За часiв Сагайдачного Кафа була найголовнiшим невольницьким ринком на всi землi, що оточували Чорне й Середземне моря. До цього мiста приганяли татари з України, Польщi, Литви й Московщини велику силу людей, часом по кiлька сот тисяч, продавали їх тут у неволю купцям, що приїздили сюди морем iз Царгорода та iнших мiст.
От тих-то нещасних невольникiв i прибув визволяти Сагайдачний. Добутi бiля Очакова турецькi галери з гарматами тепер стали у великiй пригодi й за допомогою їх запорожцi за кiлька днiв добули Кафу, побили й вигубили 14 000 бусурманiв, визволили й забрали на галери й чайки силу невольникiв з усiх земель i, набравши ще, як звичайно, всiляких скарбiв та добра, щасливо вернулися на Сiч.
Велика радiсть була по всiй Українi й по сусiднiх землях, коли припливли до рiдних осель визволенi з Кафи батьки, сини й дочки, що були вже оплаканi; а слава Сагайдачного розiйшлася по всьому свiту.
Рухливий козацький гетьман i пiсля цього не всидiв довго на Сiчi, а

читати