Завантажити

Запорожжя. По веснi року 1624-го, дiставши звiстку, що Вiйсько Запорозьке вже попливло iз Сiчi, вiн зараз же вступив в Україну, маючи пiд рукою 30 000 жовнiрiв. До Канева вiн нiде не здибав козакiв, а в мiстi хоча їх було 3000, то вони не наважилися без наказу гетьмана чинити збройний опiр полякам i стали вiдходити на Черкаси.
Гетьман Жмайло, довiдавшись, що Конецпольський iз вiйськом перебуває на Українi, розiслав по всiх запорозьких вольностях скликати те товариство, що там полювало й рибалило, а сам кинувся до кримського хана за пiдмогою. Тiльки йому не вдалися тi заходи: Конецпольський устиг пiдкупити хана золотом, i той, не дотримавши умови iз запорожцями, нiчим не допомiг Жмайловi.
Лише наприкiнцi лiта повернулися козаки з моря на Сiч, та й то ще не всi, бо половина, не задоволена походом на Сiноп та Трапезунд i, не вiдаючи, яке лихо насунулося на Україну, попливла ще грабувати турецькi мiста на Дунаї. Тiльки восени, коли Конецпольський опанував уже всiєю Україною, прибрав до своїх рук городових козакiв i, зрештою, придушив усю неспокiйну люднiсть, Жмайло спромiгся згуртувати навколо себе 20 000 козакiв i вирушив iз Сiчi з артилерiєю назустрiч полякам.
Конецпольський та Жмайло зiйшлися бiля рiчки Цибульника, що нижче Крилева, i коронний гетьман, знаючи про вiдсутнiсть багатьох запорожцiв, смiливо пiдступив до козацького табору й через посланцiв передав запорозькому гетьмановi тi ж вимоги, що їх ставили перед Сагайдачним рокiв 1619-го й 1622-го, а саме: козацьке вiйсько мало нараховувати 3000, решта ж повинна пiдлягати панам; сiчовикам належало видати призвiдцiв морських походiв i в присутностi комiсарiв попалити всi вiйськовi чайки.
Пiсля бурхливої ради запорожцi вiдповiли, що не згоднi з такими умовами, й тодi Конецпольський одразу звелiв взяти приступом козацький табiр. Як тiльки почалися першi сутички з ворогом, Жмайло зрозумiв, що мiсце, де вiн випадково розташувався, зовсiм не пiдходить для оборони, i, щоб урятувати своє вiйсько, залишив на Цибульнику тiльки залогу, а сам з артилерiєю серед ночi пiшов назад до Курукового озера (де нинi Крюкiв на Днiпрi), щоб там зупинитися в давньому городищi "Ведмежi лози".
Запорозька залога, не шкодуючи життя, стримувала полякiв, щоб дати товариству час упорядкувати новий табiр, але їй важко було змагатися з великим вiйськом, i вона крок за кроком мусила вiдступати назад. 31 жовтня року 1625-го Конецпольський наблизився до козацького табору й одразу ж заатакував його. Той штурм дорого коштував полякам, бо запорожцi зустрiли їх влучним вогнем, а далi вдарили iз засiдок i так побили переднi полки, що тi кинулися тiкати. Зрозумiвши, що поляки потрапили в скрутне становище, Конецпольський сам прийшов iз новими силами на пiдмогу, дав лад переднiм вiйськам, порозставляв навколо козацького табору гармати й почав його обстрiлювати, а вже пiсля того кинувся на штурм. Але козаки вiдбили й цю атаку.
Ця невдача переконала Конецпольського, що йому доведеться брати запорожцiв затяжною облогою, а тим часом од короля надiйшов наказ - хутчiй кiнчати з козаками, бо мала бути вiйна зi шведами. Тому коронний гетьман сам послав гiнцiв до запорожцiв iз тим, щоб там готували умови про примирення. I пiсля тривалих нарад, суперечок та докорiв з обох бокiв мiж козаками й поляками була складена угода про те, щоб козаки зовсiм не ходили на море, жили тiльки на королiвських, а не на панських землях i мали б реєстр, куди б записалося лише 6000 козакiв.

МИХАЙЛО ДОРОШЕНКО

Не задоволенi Жмайлом та угодою з поляками, запорожцi обрали гетьманом Михайла Дорошенка, дiда славнозвiсного Петра Дорошенка, i той заспокоїв i розважив козацтво, сказавши, що пiд час вiйни iз шведами король однаково запрошуватиме на службу всiх козакiв, а через те, мовляв, вимога про реєстр не має нiякої ваги.
Вiйною полякiв iз козаками одразу ж скористалися татари; i кримський хан Махмут-Гiрей, той самий, що мав подати допомогу запорожцям у битвi з Конецпольським, на початку року 1626-го з ордою наскочив на Подiлля й сягнув, забираючи людей у неволю, аж до Галичини; пiд осiнь прийшов на Україну й Нуреддин-султан i, наблизившись iз величезним вiйськом до Бiлої Церкви, став там табором, розiславши в усi боки свої загони.
Обороняти Україну не було кому, бо поляки й городовi козаки саме вирушили на пiвнiч битися iз шведами, запорожцi ж нiчого не знали про татарськi наскоки, бо вороги рухалися не через Запорожжя, а з Буджака. Коли звiстка про напад татар надiйшла на Сiч, Дорошенко вмить виступив iз вiйськом та, перетявши всi шляхи на пiвдень, повернув на зруйновану й спалену Україну i там, наскочивши на головний татарський табiр, ущент розгромив орду й, загнавши решту в рiчку Рось, потопив її у водi. В цьому славному бойовищi гетьман бився, як простий козак, i своїм власним списом простромив вiсiм татар.
Визволивши пiд Бiлою Церквою кiлька десяткiв тисяч люду, який татари зiбрали вже з усiх околиць, щоб гнати до Криму, Дорошенко наказав козакам винищувати дрiбнi ворожi загони й невдовзi

читати