Завантажити

забезпечив спокiй усiй Українi.
Упоравшись iз нападниками, Дорошенко послав королевi чимало значних бранцiв, десять татарських корогов та бунчук i просив вернути козакам їхнi стародавнi права. Ухиляючись од певної вiдповiдi, король звелiв гетьмановi скликати всiх реєстровцiв, якi ще не вирушили походом на пiвнiч, та зiбрати 2000 козакiв поверх записаних у реєстрi й негайно вести те вiйсько на битву iз шведами. Тiльки Дорошенко, пам'ятаючи королiвську вiддяку Сагайдачному, не скорився тому наказовi й надiслав таку вiдповiдь, що вiн, мовляв, не може лишити Україну не захищену вiд нападiв орди та й не пiд силу йому змусити козакiв служити польськiй коронi, коли над ними чинять усiлякi утиски й забороняють їм ходити на Чорне море, без чого вони дуже збiднiли.
I справдi Вiйсько Запорозьке мало свої клопоти й турботи. Турецький султан, скориставшись ослабленням козаччини в 1625 та 1626 роках через вiйну з поляками, звелiв одбудувати заново й розширити мiсто Аслам-Кермень на островi Тавань та заступив запорожцям шлях до моря. Сiчовики цього не стерпiли й на своїй радi ухвалили iти походом на Аслам-Кермень. Року 1628-го Дорошенко вирушив iз запорожцями до того мiста й Днiпром, i степом, оточив його з усiх бокiв i, добувши штурмом, вирiзав там до ноги всiх туркiв. Потiм, зруйнувавши ту фортецю та забравши чимало зброї й кiлька десяткiв гармат, гетьман повернувся з пiшим i комонним вiйськом на Сiч, а запорожцi, що були на чайках, прямо з Таванi випливли в море й пограбували турецькi береги бiля Бургаса.
У той час у Криму мiж татарами зчинився заколот: хан кримської орди Шагiн-Гiрей, брат Махмута, який зрадив Жмайла, воював iз мурзою Буджацької орди Кантемiром i був на Буджаку розбитий; коли ж вiн iз рештою вiйська повернувся в Крим, то султан турецький скинув його iз ханства, й Кантемiр зi своєю ордою вдерся в кримськi володiння. Тодi Шагiн-Гiрей звернувся до запорожцiв за пiдмогою, обiцяючи за пiдтримку коштовнi дарунки всьому товариству.
Козаки охоче згодилися разом iз татарами бити татар i того ж 1628 року вирушили на чолi з Дорошенком у Крим. Кантемiр уже встиг на той час загнати Шагiн-Гiрея до Бахчисарая i там тримав його в облозi. Дорошенко, здобувши Перекоп, поквапився визволити хана. Але назустрiч козакам Кантемiр вислав велике вiйсько, i десь бiля рiчки Салгиру спалахнула битва. Нелегко довелося запорожцям: сам гетьман, що знову бився, як простий козак, загинув у бою; проте сiчовики розгромили татар так, що вони з пораненим Кантемiром мусили тiкати на Карасубазар у Кримськi гори. Козаки стали їх переслiдувати й кiлька разiв ще билися з ними, i хоча пiд час тих сутичок запорожцi втратили тисячу чоловiк свого товариства, але ж Кантемiра вiдтиснули аж за Кафу, а Шагiн-Гiрея визволили з облоги.
Затримавшись у Криму, доки хан набрав собi вiйсько, козаки повернулися на Сiч, прихопивши iз собою чимало татарського добра й десяток польських гармат, якi ранiше пiд Цецорою вiдбив у полякiв Кантемiр, а тепер вони вiд нього дiсталися запорожцям.

ТАРАС ТРЯСИЛО

Пiсля повернення козакiв iз Криму на великих радах, що року 1629-го вiдбулися на Сiчi з приводу обрання нового гетьмана, товариство розкололося на двi помiтнi течiї. Тi з козакiв, що мали на Українi власнiсть i сiм'ї (городовi козаки), схилялися до того, щоб скоритися заборонi ходити на море, аби жити спокiйно, у згодi з поляками; iншi ж, здебiльшого, запорожцi, лицарi боротьби з бусурманами до загину, не хотiли й чути про це. I от пiсля довгих суперечок i навiть колотнеч козацтво розмежувалося. Помiркована частина обрала гетьманом Грицька Чорного i з ним вийшла iз Сiчi на Україну; певне ж, запорозьке товариство настановило своїм гетьманом Tapaca-Трясила й лишилося на Сiчi.
Якраз тодi iз шведської вiйни повернувся затятий ворог козакiв Конецпольський. Вiн розташувався iз жовнi рами по всiй Українi й одразу ж почав проводити в життя Курукiвськi умови та записувати козакiв у реєстр. Грицька Чорного ним було затверджено на гетьманствi (призначив старшим над козаками), i той уже допомагав йому повертати панам тих козакiв, якi не ввiйшли до реєстру; на Сiч же вiн послав сказати, що Конецпольський вимагає, аби запорожцi спалили чайки й вийшли б "на волость" (себто на Україну); коли ж сiчовики не виконали його слова, Чорний виписав iз козацького реєстру всiх запорожцiв.
Такi вчинки реєстрового гетьмана рада Сiчi проголосила зрадою, й Вiйсько Запорозьке ухвалило йти зi зброєю на Україну, щоб добувати собi, а водночас i всьому людовi українському, стародавнiх прав.
На початку року 1630-го запорожцi пiд проводом Тараса Трясила вирушили невеликими силами з Сiчi й, захопивши несподiвано Грицька Чорного, скарали його на смерть. З цього почалося мiж городовими козаками замiшання: налякана розправою над Чорним, козацька городова старшина кинулась тiкати в Корсунь, де стояло польське вiйсько; простi ж, реєстровi, козаки або вагалися, на чий бiк стати - до полякiв чи до запорожцiв, або ж, одцуравшись своєї старшини, вiдразу переходили до сiчового

читати