Завантажити

вовки-сiроманцi набiгали,
I орли сизоперi налiтали,
В головках сiдали.
Хотiли заздалегiдь живота темний похорон
одправляти.
Менший брат теє зачуває,
Словами промовляє:
"Вовки-сiроманцi, орли-чорнокрильцi,
Гостi мої милi! Хоч мало-мало пiдождiте,
Поки козацька душа з тiлом розлучиться.
Тодi будете менi з лоба чорнi очi
висмикати,
Бiле тiло коло жовтої костi оббирати,
Попiд зеленим явором ховати
I комишами вкривати".
Мало-немного спочивав:
От руками не вiзьме,
Ногами не пiде.
I ясно очима на небо не згляне...
На небо взирає,
Тяжко здихає,
Батькову-матчину молитву споминає -
I богу душу оддає.
Тодi сивi зозулi налiтали,
У головках сiдали
I так, як рiднi сестри, кукували.
Тодi орли сизоперi налiтали,
На кудрi наступали,
З лоба очi висмикали.
Тодi ще й дрiбна птиця налiтала,
Коло жовтої костi тiло оббирала.
I вовки-сiроманцi набiгали,
Костi по байраках, по мелюсах рознощали,
Попiд зеленим явором ховали
I комишами вкривали:
То ж вони козацький похорон одправляли.

Ще гетьман Скалозуб хотiв дiстатися того багатого турецького кубла Азова, та це йому не вдалося; тепер же запорожцi з Сулимою надумали помститися за невдачу та загибель Скалозуба.
Випливши чайками в лиман, Сулима щасливо обминув уночi пiд Очаковом турецький флот i, щоб не виказати себе бiля берегiв Криму, пiшов далеко в море, а потiм, лишивши Крим iз лiвої руки, так само потайки проплив Керченську протоку, перетнув Азовське море, виїхав у Дон i зовсiм несподiвано напав на Азов. Багато бусурманiв повбивали запорожцi, велику захопили здобич i чимало визволили невольникiв, а пiсля того тим же шляхом подалися назад i пiдпливли до Очакова. Розвiдавши, що там запорожцiв пiдстерiгає турецький флот, Сулима напав на судна серед темної ночi й безлiч кораблiв попалив, а iншi розiгнав i вже потому повернувся року 1635-го лиманом та Днiпром на Сiч.
Цей далекий похiд забрав чимало часу, й на Сiчi Сулима почув великi нарiкання на польський Кодак, що цвяхом вбився в тiло Запорожжя. Комендант Кодацької фортецi полковник Морiон не пускав нiкого плавати Днiпром повз Кодак, а хто не слухався i плив човном, то стрiляв iз гармат; не дозволяв вiн бiля Кодака й запорожцям полювати й рибалити. Сiч Запорозька почувала себе вiдiрваною вiд України й голодувала без борошна.
Обмiркувавши на радi становище й знаючи, що польське вiйсько перебувало на пiвночi, воюючи зi шведами, Сулима наважився зруйнувати Кодак. Iз цiєю метою вiн узяв тисячу охочих сiчовикiв, наблизився до фортецi темної ночi й пiшов iз козаками на штурм, закидаючи рiвчаки в'язанками хмизу. Все сталося так зненацька, що доки жовнiри схопили зброю, запорожцi вже видерлися драбинами на стiни й заволодiли фортецею. Всi поляки в Кодаку були вбитi, полковника Морiона, з наказу Сулими, розстрiляли, всю замкову будову спалили, гармати й гакiвницi позабирали на Сiч.
Вiдчинивши дверi на Україну, Сулима викликав iз Сiчi решту вiйська й рушив на Чигирин, пiднiмаючи повстання проти панiв, що дедалi дужче поневолювали український люд. Спочатку повстання iшло добре, й запорожцi здобули Чигирин, Черкаси, Корсунь, але на той час, вертаючись iз шведської вiйни, на Україну прибув коронний гетьман Конецпольський iз жовнiрами та реєстровими козаками i, почувши, що запорожцi зруйнували збудований ним Кодак, обурений, нахвалявся люто вiдплатити Сулимi.
Ворожi вiйська зблизилися неподалiк Корсуня й отаборилися там. Запорожцi сподiвалися, що поляки нападуть, а Конецпольський задумав iнше: вiн улестив старшину реєстрових козакiв обiцянками та ще й сипнув їм грошей; i вони погодилися зрадою взяти Сулиму, маючи гетьманське запевнення, що з його голови не впаде жодна волосина. Реєстровцi побоялися, щоб за непослух їх знову не позбавили прав, i, вдавши iз себе спiльникiв запорожцiв, пiшли в їхнiй табiр; уночi ж, пiсля того, коли Сулима їх почастував вечерею як своїх приятелiв, старшi реєстрових козакiв Iлляш Караїмович, Барабаш та iншi захопили Iвана Сулиму, його побратима Павлюка та ще декого iз запорозької старшини й потайки вiдвезли їх до Конецпольського.
Тiльки наступного дня запорожцi довiдалися про зраду реєстрових козакiв i хотiли з ними битися на смерть, але, дiзнавшись, що Сулима вже далеко i його неможливо врятувати, вгамувалися й подалися на Запорожжя.
Поляки довго тримали Сулиму у варшавськiй в'язницi. Його боронили лицарська слава й портрет - подарунок римського папи, та тiльки й це не могло заступитися за нього, бо смертi гетьмана вимагали польськi пани, власники поруйнованих маєткiв, i, до того ж, турецький султан, що жадав помститися за похiд козакiв на Азов. Зрештою Сулимi було вiдтято голову, а тiло розрубали начетверо й порозвiшували на вулицях i майданах Варшави на поталу птицi.

ПАВЛЮК (ПАВЛО БУТ)

Продавши старого Сулиму, красу козацького лицарства, реєстровi козаки просили собi в короля всiляких пiльг, та замiсть того дiстали новий наказ - не ходити на море. I мiж реєстровцями почалося

читати