Завантажити

бусурманської
Iз города iз Азова не пили - тумани вставали,
Як три брати рiдненькi,
Як голубоньки сивенькi,
Iз города iз Азова з тяжкої неволi
У землю християнську до батька,
до матерi, до роду утiкали.
Два брати кiнних,
А третiй, менший, пiша пiшаниця,
За кiнними братами уганяє
I на бiле камiння,
На сире корiння
Свої нiжки козацькi молодецькi побиває,
Кровiю слiд заливає
I до кiнних братiв словами промовляє:
"Братики мої рiдненькi,
Голубоньки сивенькi!
Добре ви учинiте,
Мене, найменшого брата, мiж конi вiзьмiте
I в землю християнську до отця,
до матерi, до роду надвезiте".
I тi брати теє зачували,
Словами промовляли:
"Братику милий,
Голубоньку сивий!
Радi б ми тебе мiж конi узяти,
Так буде нас Азовська орда наганяти,
Буде впень сiкти-рубати,
Буде нам велику муку завдавати,
А як жив-здоров будеш,
Сам у землю християнську прибудеш!"
I теє промовляли,
Вiдтiль побiгали.
А менший брат, пiша пiшаниця,
За кiнними братами вганяє,
Конi за стремена хватає
I словами промовляє,
Слiзьми обливає:
"Братики мої рiдненькi,
Голубоньки сивенькi!
Не хочете мене мiж конi узяти,
То хоч одне милосердя майте:
Вiзьмiть мене пострiляйте-порубайте,
В чистiм полi поховайте,
Звiру та птицi на поталу не подайте".
А тi брати теє зачували,
Словами промовляли:
"Братику милий,
Голубоньку сивий!
Що ти кажеш,
Мов наше серце ножем пробиваєш!
Що нашi мечi на тебе не здiймуться,
На дванадцять частей розлетяться,
I наша душа грiхiв довiку не вiдкупиться.
Сього, брате, iзроду нiгде не чували,
Щоб рiдною кровiю шаблi обмивали
Або гострим списом опрощення брали,
А будем ми до байракiв, до мелюсiв добiгати,
I будем ми тернове вiття, верхи стинати,
I будем тобi, найменшому брату,
Пiшiй пiшаницi, на признаку покидати,
Щоб знав з тяжкої неволi
В землю християнську
До батька, до матерi, до роду куди утiкати!"
i теє промовляли,
Вiдтiля побiгали.
I до байракiв, до мелюсiв добiгали,
I терновi вiття, верхи стинали,
Своєму меншому брату,
Пiшiй пiшаницi, на признаку покидали,
Далi з байракiв, iз мелюсiв вибiгали,
I не стало нi байракiв, нi мелюсiв ставати,
I тiльки поле лилiє,
На йому трава зелена зеленiє,
На шлях Муравський вибiгали
I єден до єдного словами промовляли.
Що промово середульший до старшого:
"Братику рiдненький,
Голубоньку сивенький!
I ну думати-гадати,
З-пiд червоного каптана чорнi китицi видирати,
Своєму брату найменшому,
Пiшiй пiшаницi, на признаку покидати,
Щоб знав, куди у землю християнську
До батька, до матерi, до роду прибувати!"
Старший брат теє зачуває,
Словами промовляє:
"Братику милий,
Голубоньку сивий!
Лиш ми будем коло своїх каптанiв
чорнi китицi видирати,
То як дасть нам господь до батька,
до матерi, до роду прибувати,
I нi в чiм буде мiж бiлу челядь
пiти погуляти".
Середульший брат на те не потурає,
З-пiд червоного каптана чорнi китицi видирає
I своєму меншому брату, пiшiй пiшаницi,
По шляху Муравському на примiту покидає.
А старший брат теє забачає,
Середульшого брата на смiх пiднiмає:
"Братику рiдний,
Голубоньку сизий!
Либонь, ти собi жiноцький розум маєш,
Що ти на собi прекрасну одежу таряєш.
Як дасть нам господь до отця, до матерi,
до роду прибувати,
Нi в чому буде мiж бiлу челядь погуляти".
Теє промовляли,
Вiдтiля побiгали.
I бiгли не день, не два,
Не три й не чотири,
I до Савур-могили добiгали,
На Савур-могилi три днi, три ночi спочивали,
Свого найменшого брата,
Пiшу пiшаницю, пiджидали.
А менший брат, пiша пiшаниця,
до тернiв, до байракiв добiгав
I тернове вiття у руки бере-хапає,
До серця козацького прикладає,
Сльозами обмиває:
Iз байракiв, iз мелюсiв вибiгає.
Не стало байракiв, нi мелюсiв ставати,
I тiльки поле лилiє,
На йому трава зелена зеленiє.
На шлях Муравський вибiгає.
I по шляху Муравському побiгає,
З-пiд червоного каптана чорнi китицi забачає,
У руки бере-хватає,
До серця козацького молодецького прикладає,
Сльозами обливає,
Словами промовляє:
"Сюди мої два брати кiннi пробiгали,
I, видно, їх Азовська орда доганяла
I посiкла, порубала,
Мене, найменшого брата, пiшу пiшаницю,
У тернах, у мелюсах на спочинку минала!
I коли б їх кiсть, каже, я знаходив би,
Поховав би, похоронив би,
Звiру та птицi на поталу не подав би".
I теє промовляє,
Вiдтiля побiгає.
До Савур-могили добiгає,
I тiльки своїх братiв рiдних трошки слiди забачає.
I на Савур-могилу збiгає,
Словами промовляє,
Сльозами обливає:
"Побило мене в полi
Три недолi -
Перва недоля - безхлiб'я,
Друга недоля - безвiддя,
Третя недоля, що своїх братiв рiдних не догнав".
I буйний вiтер повiває,
Бiдного козака, безщасного, з нiг вже валяє!
От менший брат на Савур-могилу лягає,
Головку склоняє,
I

читати