Завантажити

задовольнить козацьких бажань, то це обернеться лихом для Польщi. Але замiсть того, щоб готуватися до рiшучої битви з королем, запорожцi, одразу ж пiсля хотинської вiйни, знову розпочали свої походи на Чорне море.
Ще пiд час змагань Сагайдачного за Хотин гетьман виряджав частину запорожцiв пiд проводом молодого отамана Богдана Хмельницького на Чорне море. Хмельницький, було, розбив великий турецький флот i, потопивши 12 ворожих галер, загнав решту в Стамбул, а сам iз товаришами пошарпав передмiстя Царгорода. Майже такий похiд одбувся й у 1622 роцi; року ж 1623-го у запорожцiв несподiвано знайшовся спiльник у битвi проти туркiв - кримський хан Махмут-Гiрей iз братом своїм Шагiн-Гiреєм. Тi брати-хани повстали проти туркiв i покликали запорожцiв собi на пiдмогу. Козаки охоче згодилися з бусурманами бити бусурманiв i, вiдрядивши до Криму чималий полк, щоб витiснити туркiв iз кримських мiст, дочекалися, поки турецький флот прибув iз вiйськом у Кафу на приборкання татар, i вийшли на сотнi чайок на море, захопили Босфор, спалили там маяк, погарбали береги та, налякавши туркiв, попливли на пiвнiч пiд Кафу. Вони дiсталися цього мiста саме тодi, коли Вiйсько Запорозьке, яке рухалося суходолом, брало Кафу з берега. Турецькому пашi, що керував у Криму турками, довелося так скрутно, що вiн змирився i затвердив ханом Мохамета-Гiрея.
Впоравшись iз Кафою, запорожцi знову опинилися пiд Царгородом i три днi без перешкоди грабували Босфорське побережжя.
Року 1624-го, коли козаки вийшли в море пiд проводом Грицька Чорного, в лиманi їх пiдстерегли 26 турецьких галер та бiля трьох сот сандалiв з яничарами. Запорожцi, довiдавшись про те, самi зробили засiдку на ворогiв i напали на туркiв несподiвано. На лиманi виник великий бiй. Козаки позаганяли великi турецькi галери на мiлководдя i там попалили їх. З рештою билися аж три днi - чимало втратили чайок i товариства, а все-таки перемогли, випливли в море i давай громити турецький берег, починаючи вiд Дунаю. Пустили з вогнем Буюк-дере, Зенiке, Здегну i знову наблизилися до Стамбула. З великого переляку султан звелiв протягти впоперек Босфору той ланцюг, що ним ще греки замикали протоку вiд нападiв слов'ян.
З iсторiї невiдомо, чи вдалося туркам загородити вiд запорожцiв Босфор, чи нi, а тiльки знати, що й на цей раз козаки повернулися на Сiч iз великою здобиччю.

ГЕТЬМАН ЖМАЙЛО

Того ж 1624 року, саме на Святвечiр, вiд кримського хана Махмут-Гiрея прибули на Сiч посланцi й склали з гетьманом Жмайлом умову про те, щоб повсякчас, як трапиться татарам пригода, запорожцi негайно давали б їм помiч, а як будуть непереливки в козакiв, то їх виручатимуть татари.
Хоч, складаючи таку умову, гетьман Жмайло й мав на думцi за можливого ворога запорожцiв Польщу, а проте нi вiн, нi ще менше Запорозьке Вiйсько не сподiвалися, що татарська допомога буде їм так швидко потрiбна. Як i ведеться, козаки напровеснi року 1625-го всiм кошем, кiлькiстю в 10 000 душ, вийшли в море. Вони вдало пiдпливли до Сiнопа i зруйнували його, те ж саме вчинили i з Трапезундом i, обтяженi здобиччю, повернули, було, вже свої чайки додому, аж тут їх перестрiв турецький паша Решiд iз 43 великими кораблями й галерами, на яких було бiльше як 400 гармат.
Запорожцi пiд проводом, мабуть, Бурляя смiливо атакували турецький флот, а найдужче ту галеру, на якiй перебував Решiд i яка називалася Баштардою (тобто мала башти), та тiльки турки, вiдчуваючи свою силу, рiшуче оборонялися, рубаючи руки тим козакам, якi видиралися на галери. Проте, незважаючи на перевагу яничарiв i гарматну пальбу, запорожцi, доки було тихо на морi, стали брати гору над турками. Гребцi-невольники, зачувши вигуки своїх братiв-козакiв, поривалися на помiч, але залiзнi ланцюги мiцно тримали їх бiля весел, а турецькi наглядачi за непослух забивали гребцiв на смерть. I все-таки невольники допомагали козакам тим, що вiдмовлялися гребти або спрямовували галеру в iнший бiк, так що турки не мали змоги битися разом.
До пiвдня у кривавому герцi запорожцi потопили десять галер, i на Баштарду заскочило бiльше сотнi козакiв, якi завалили чердаки, та, на лихо запорожцям, пiсля пiвдня на морi повiяв вiтер - галери стали плавати пiд вiтрилами й допомагати одна однiй, а козацькi чайки хвилi почали перекидати й, б'ючи їх об борти, не давали держатися гаками за галери. Товариство не мало змоги пiдтримати тих козакiв, якi вже вступили в бiй, i турки, подужавши запорожцiв на галерах, захопили їх у полон i тут же поприковували до гребок. Тiкаючи до Стамбула пiд вiтром, яничари повезли iз собою i 270 бранцiв. Надвечiр море трохи затихло, й запорожцi кинулися слiдом за турецькими галерами, щоб визволити своїх товаришiв, та вже їх не наздогнали й мусили без них вертатися до Днiпра.
Тим часом ще року 1623-го король Жигмонт, побачивши, що козаки не згоднi коритися його волi, вирiшив змусити їх до того силою. Коронний гетьман Конецпольський цiлу зиму лагодився до походу на Україну й тiльки й очiкував часу, коли козаки вийдуть у море, щоб напасти на

читати