Завантажити

виступило походом до Днiстра на помiч Польщi.
Доки Сагайдачний прибув до Варшави, король уже довiдався, що козаки виступили iз Сiчi, й не схотiв поступатися; у розмовi iз Сагайдачним обмежився тiльки ласкавими словами, так що той нi з чим повернувся до вiйська.
Тим часом у козакiв настрiй перемiнився; Бородавцi запорожцi дорiкали за те, що невдало керував вiйськом i втратив уже в зачiпках iз турками чимало товариства; коли ж Сагайдачний прибув на Сiч, запорожцi одразу ж скинули Бородавку з уряду, а обрали гетьманом Сагайдачного.
Прийнявши булаву, Сагайдачний мав владу одвести козакiв од Днiстра й лишити полякiв без пiдмоги, аж доки король задовольнить його домагання, та тiльки знаючи, що на 35 000 польського вiйська наступає сам султан Осман iз величезною силою в 300 000 туркiв, вiн зрозумiв, що таким вчинком вiддав би польське вiйсько на вiрну смерть, а саму Польщу разом з Україною - на руїну й загибель; маючи ж короля за свого державця, Сагайдачний вважав такий вчинок зрадою, i його лицарська вдача не дозволила йому так вчинити. Український лицар обмежився тiльки тим, що ще раз листом просив короля, щоб за козацьку послугу задовольнив бажання козакiв; сам же якнайскорше почав гуртувати навколо себе не тiльки козакiв, а й тих, хто, не бувши козаком, хотiв козакувати. Це добре йому вдалося, бо його iм'я i слава були вiдомi всiй Українi, й на цей заклик зiйшлося бiльш як 40 000 озброєного люду. З тiєю силою вiн i рушив за Днiстер визволяти коронного гетьмана Ходкевича, що стояв, оточений турками, пiд Хотином.
Нападаючи на туркiв несподiвано то з одного, то з другого боку, Сагайдачний зумiв здiйняти в турецькому вiйську переполох i пробився пiд Хотин на велику радiсть полякiв, що вже очiкували свою загибель.
Поляки тим дужче радiли з приходу козакiв, що знали їхню звичку до вiйни з турками й татарами та їхнiй войовничий хист. Турки ж вважали козакiв за бiльшу силу од польської i всю увагу звернули на те, щоб перемогти спочатку козакiв, а потiм уже взятися за полякiв. Вони рiшуче атакували козацький табiр, та Сагайдачний не тiльки вiдбив їх, а ще й сам почав атакувати, розгромивши їхнi чати, залоги й окремi загони, ба навiть вдерся в турецький табiр.
Така вiдвага даремно не минулася й самому Сагайдачному, який особисто водив козакiв у бiй: його було поранено кулею в руку. Проте й це нещастя не зменшило завзяття гетьмана, i вiн, ховаючись зi своєю раною од товариства, щоб не завдавати козакам жалю, бився поряд iз ними до кiнця. Хоча вiйна тривала довго, так що польськi шляхтичi занудьгували за домiвками i без сорому потай тiкали з табору, ховаючись у возах, що йшли за припасом, та Сагайдачний зумiв втримати козакiв у слухняностi, й вони рiшуче билися, аж доки султан, побачивши, що нiчого не вдiє, змирився з Польщею.
Одходячи з-пiд Хотина, поляки прославляли козакiв та Сагайдачного, називаючи їх збавителями Польщi. Сподiваючись, що так тепер дивиться на козацтво й король, Сагайдачний, повертаючись на Україну, послав до нього гiнцiв iз проханням, щоб за послугу було збiльшено плату козакам iз 40000 злотих до 100000, щоб їм вiльно було пробувати по всiй Українi в своїх оселях по маєтностях королiвських, духовних та панських, користуючись вольностями своїми, та щоб заспокоєно було православну вiру. Але козаки вже були не потрiбнi королевi, сила ж їхня лякала польське панство, й через те король передав тiльки через посланцiв Сагайдачному трохи грошей на лiкаря, щоб гоїти його рану; волю ж свою з приводу козацьких домагань обiцяв передати через комiсарiв. Пiсля того, як Сагайдачний розпустив козакiв i повернувся в Київ, до нього прибули комiсари й повiдомили, що з волi короля вiйсько козацьке має бути зменшене до двох, а найбiльше до трьох тисяч; решта ж козакiв має вернутися до своїх панiв у пiдданство; що ж до вiри, то, мовляв, козакам, як i досi, не було нiякої кривди, то так i надалi не буде...
Така лиха звiстка од короля тяжко вразила недужого, з раною, гетьмана. Всi його надiї на пiднесення українського нацiонального життя шляхом миру та згоди з польським урядом, разом iз мрiями про те, що Польща колись гляне на Україну, як на свою сестру, в прах розвiялися. Вiн зрозумiв, що кров козакiв i його власна кров, пролита за Польщу, тiльки змiцнила ворога козацтва. Розкраяним своїм серцем вiн почав передчувати свою смерть од рани, добутої на вiйнi не за рiдний край, а за щастя недругiв свого народу, i в останнiй день життя душу гетьмана охопила туга за покривджену Україну.
Незадовго до смертi Сагайдачний склав духiвницю, одписавши свої маєтки на українськi братства: Київське та Львiвське, а 10 квiтня року 1622-го помер на горе козацтву i всiм, хто разом iз ним працював...

МОРСЬКI ПОХОДИ 1621-1624 РОКIВ

Сагайдачний високо пiднiс козаччину, але залишив її в скрутному становищi.
Король через своїх комiсарiв вимагав зменшити кiлькiсть Вiйська Запорозького; козаки ж на те не зважали i, навпаки, нахвалялися, що їх буде ще бiльше, нiж за часiв Сагайдачного, i, коли король не

читати