
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
виступило походом до Днiстра на помiч Польщi.
Доки Сагайдачний прибув до Варшави, король уже довiдався, що козаки виступили iз Сiчi, й не схотiв поступатися; у розмовi iз Сагайдачним обмежився тiльки ласкавими словами, так що той нi з чим повернувся до вiйська.
Тим часом у козакiв настрiй перемiнився; Бородавцi запорожцi дорiкали за те, що невдало керував вiйськом i втратив уже в зачiпках iз турками чимало товариства; коли ж Сагайдачний прибув на Сiч, запорожцi одразу ж скинули Бородавку з уряду, а обрали гетьманом Сагайдачного.
Прийнявши булаву, Сагайдачний мав владу одвести козакiв од Днiстра й лишити полякiв без пiдмоги, аж доки король задовольнить його домагання, та тiльки знаючи, що на 35 000 польського вiйська наступає сам султан Осман iз величезною силою в 300 000 туркiв, вiн зрозумiв, що таким вчинком вiддав би польське вiйсько на вiрну смерть, а саму Польщу разом з Україною - на руїну й загибель; маючи ж короля за свого державця, Сагайдачний вважав такий вчинок зрадою, i його лицарська вдача не дозволила йому так вчинити. Український лицар обмежився тiльки тим, що ще раз листом просив короля, щоб за козацьку послугу задовольнив бажання козакiв; сам же якнайскорше почав гуртувати навколо себе не тiльки козакiв, а й тих, хто, не бувши козаком, хотiв козакувати. Це добре йому вдалося, бо його iм'я i слава були вiдомi всiй Українi, й на цей заклик зiйшлося бiльш як 40 000 озброєного люду. З тiєю силою вiн i рушив за Днiстер визволяти коронного гетьмана Ходкевича, що стояв, оточений турками, пiд Хотином.
Нападаючи на туркiв несподiвано то з одного, то з другого боку, Сагайдачний зумiв здiйняти в турецькому вiйську переполох i пробився пiд Хотин на велику радiсть полякiв, що вже очiкували свою загибель.
Поляки тим дужче радiли з приходу козакiв, що знали їхню звичку до вiйни з турками й татарами та їхнiй войовничий хист. Турки ж вважали козакiв за бiльшу силу од польської i всю увагу звернули на те, щоб перемогти спочатку козакiв, а потiм уже взятися за полякiв. Вони рiшуче атакували козацький табiр, та Сагайдачний не тiльки вiдбив їх, а ще й сам почав атакувати, розгромивши їхнi чати, залоги й окремi загони, ба навiть вдерся в турецький табiр.
Така вiдвага даремно не минулася й самому Сагайдачному, який особисто водив козакiв у бiй: його було поранено кулею в руку. Проте й це нещастя не зменшило завзяття гетьмана, i вiн, ховаючись зi своєю раною од товариства, щоб не завдавати козакам жалю, бився поряд iз ними до кiнця. Хоча вiйна тривала довго, так що польськi шляхтичi занудьгували за домiвками i без сорому потай тiкали з табору, ховаючись у возах, що йшли за припасом, та Сагайдачний зумiв втримати козакiв у слухняностi, й вони рiшуче билися, аж доки султан, побачивши, що нiчого не вдiє, змирився з Польщею.
Одходячи з-пiд Хотина, поляки прославляли козакiв та Сагайдачного, називаючи їх збавителями Польщi. Сподiваючись, що так тепер дивиться на козацтво й король, Сагайдачний, повертаючись на Україну, послав до нього гiнцiв iз проханням, щоб за послугу було збiльшено плату козакам iз 40000 злотих до 100000, щоб їм вiльно було пробувати по всiй Українi в своїх оселях по маєтностях королiвських, духовних та панських, користуючись вольностями своїми, та щоб заспокоєно було православну вiру. Але козаки вже були не потрiбнi королевi, сила ж їхня лякала польське панство, й через те король передав тiльки через посланцiв Сагайдачному трохи грошей на лiкаря, щоб гоїти його рану; волю ж свою з приводу козацьких домагань обiцяв передати через комiсарiв. Пiсля того, як Сагайдачний розпустив козакiв i повернувся в Київ, до нього прибули комiсари й повiдомили, що з волi короля вiйсько козацьке має бути зменшене до двох, а найбiльше до трьох тисяч; решта ж козакiв має вернутися до своїх панiв у пiдданство; що ж до вiри, то, мовляв, козакам, як i досi, не було нiякої кривди, то так i надалi не буде...
Така лиха звiстка од короля тяжко вразила недужого, з раною, гетьмана. Всi його надiї на пiднесення українського нацiонального життя шляхом миру та згоди з польським урядом, разом iз мрiями про те, що Польща колись гляне на Україну, як на свою сестру, в прах розвiялися. Вiн зрозумiв, що кров козакiв i його власна кров, пролита за Польщу, тiльки змiцнила ворога козацтва. Розкраяним своїм серцем вiн почав передчувати свою смерть од рани, добутої на вiйнi не за рiдний край, а за щастя недругiв свого народу, i в останнiй день життя душу гетьмана охопила туга за покривджену Україну.
Незадовго до смертi Сагайдачний склав духiвницю, одписавши свої маєтки на українськi братства: Київське та Львiвське, а 10 квiтня року 1622-го помер на горе козацтву i всiм, хто разом iз ним працював...
МОРСЬКI ПОХОДИ 1621-1624 РОКIВ
Сагайдачний високо пiднiс козаччину, але залишив її в скрутному становищi.
Король через своїх комiсарiв вимагав зменшити кiлькiсть Вiйська Запорозького; козаки ж на те не зважали i, навпаки, нахвалялися, що їх буде ще бiльше, нiж за часiв Сагайдачного, i, коли король не
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року