Завантажити

грошей.
Через те король змушений був звернутися до Сагайдачного, щоб не тiльки не зменшував козацтво, а, навпаки, збiльшив його та повiв би на пiдмогу королевичу.
Маючи надiю, що за послугу козакiв польський уряд залишить запорожцям усi їхнi права, Сагайдачний охоче почав скликати козакiв, зiбравши їх до 20 000, i лiтом року 1618-го рушив пiд Москву, руйнуючи всi мiста, якi траплялися йому на дорозi. Прибувши пiд Москву i з'єднавшись iз польським вiйськом, Сагайдачний сприяв тому, що московський уряд згодився на деякi домагання полякiв i змирився з королем.
Повернувшись iз походу, Сагайдачний вирядив запорожцiв на Сiч, городових козакiв розпустив по домiвках, сам же поїхав у Київ клопотатися за просвiтнi та релiгiйнi справи. Це було його помилкою, бо коронний гетьман Жолкевський та королiвськi комiсари скористалися з того, що вiн опинився без вiйська, й примусили його пiдписати угоду про те, щоб козакiв лишалося всього 3000, а останнi вернулися б у пiдданство до панiв.
Коли пiсля того Сагайдачний поїхав на Запорожжя, козацтво зустрiло його дуже неприхильне, i, хоч як шанувало його за славнi походи, але не подарувало того, що пiдписав угоду з поляками без волi вiйськової ради. Пiсля дорiкань Вiйсько Запорозьке скинуло Сагайдачного з гетьманства, а обрало замiсть нього Бородавку.
Сагайдачний не образився з того, бо такi змiни були, й, передавши булаву, поїхав у Київ служити Українi тим чином, який мав за найкращий.
На той час закiнчили будiвлю Братського монастиря на Подолi, та стала працювати при тому монастирi школа; Сагайдачний разом iз Плетенецьким та Борецьким узявся до подальшої боротьби проти латинства та спольщення українського народу. На першу чергу вiн поставив вiдновлення на Українi православних владик. По смертi Балабана (1607) у Львовi, Копистинського (1610) у Перемишлi король Жигмонт вiддавав владицтва тiльки унiатам, i до року 1619-го на всю Україну лишався тiльки один православний владика Тисаровський, та й той здобув сан тiльки через те, що обiцяв королевi прийняти унiю, хоча й не зробив того.
Почувши, що через Україну має вертатися з Москви в Туреччину патрiарх Теофан, Сагайдачний закликав його до Києва на престольне свято Печорського монастиря; разом з iншими православними дiячами почав просити його, щоб висвятив для України митрополита i владик. Патрiарх не наважувався того зробити, боячись помсти короля й католикiв, та Сагайдачний, що держав пiд своєю рукою всiх городових козакiв, узяв на себе вiдповiдальнiсть за безпеку для патрiарха, й тодi Теофан висвятив за осiнь та зиму 1620 року митрополита в Київ та п'ятьох владик на українськi та бiлоруськi кафедри. Дотримуючи свого слова, Сагайдачний з цiлим полком козакiв провiв патрiарха аж за рiчку Днiстер.
Король Жигмонт, почувши про висвячення владик, звелiв усiх їх захопити та кинути до в'язниць; проте Сагайдачний iз козаками не допустили того злодiйства й переховували владик у рiзнцх монастирях. Доки Сагайдачний працював над розвитком української нацiональної свiдомостi, на Запорожжi гетьман Бородавка водив Запорозьке Вiйсько новим походом на Чорне море. Пiдпливши знову пiд Царгород, запорожцi почали шарпати його околицi. Турки не чинили козакам жодних перешкод, бо походи Сагайдачного нагнали такого страху на турецьке вiйсько, що яничарiв навiть киями не змогли загнати на кораблi, й турецький флот так i не вийшов у море. Погулявши по околицях Царгорода досхочу, запорожцi пiсля того пограбували береги мало не по всьому Чорному морю.
Турецький султан, украй роздратований останнiм походом запорожцiв та нападами полякiв на пiдлеглих султановi угорцiв, послав на Польщу своє вiйсько й неподалiк Днiстра так розгромив полякiв, що сам коронний гетьман Жолкевський наклав там головою, а напольний гетьман дiстався туркам у бранцi.
Пiсля того погрому Польща опинилася в дуже скрутному становищi, бо пiдготовленого вiйська майже не мала, на упорядкування нового не було часу й грошей. Доводилося королевi проти бажання знову звертатися до козакiв. Сагайдачний скористався з цього й року 1621-го вирядив на польський сейм свого посла клопотатись, щоб за участь козакiв у вiйнi було затверджено православних владик та надано козацтву полегкостi. Тiльки всi вимоги й докори українського посла пiшли на вiтер: король та сенатори нiде не хотiли поступатися.
Тодi Сагайдачний задумав повести полiтику Самiйла Кiшки й разом iз владикою Курцевичем поїхав на Сiч умовляти запорожцiв, щоб не йшли на помiч польському вiйськовi, доки король не задовольнить козацьких вимог. Пiд впливом промов Сагайдачного та владики запорожцi зчинили гвалт, що боронитимуть православну вiру до загину свого, а проте, коли королiвський посол сипнув грошима та понадавав усiляких обiцянок, запорожцi не втерпiли... Вiйна з бусурманами здавалася їм святим дiлом, полiтика ж для бiльшостi з них не була зрозумiла. Скiнчилося тим, що Вiйсько Запорозьке доручило Сагайдачному разом iз Курцевичем їхати до короля випрошувати козацькi права, саме ж пiд проводом Бородавки

читати