Завантажити

надзвичайно рясно. Для того, щоб вороги не порозкочували возiв, козаки прив'язували їх один до одного ланцюгами.
У таких таборах козаки вiдбивали вдесятеро бiльшу татарську силу, а коли тi, втративши марно чимало людей, знiмали облогу й вiдступали геть, запорожцi вiдразу ж сiдали на коней i, наздогнавши татар, кидалися на них з-за спини.
Великi бої запорожцi не розпочинали враз. Щоб краще розгледiти ворожий стан та навести ворога на свiй табiр, вони передовсiм висилали охочих товаришiв на герць, i тi, наблизившись до супротивника, викликали його богатирiв битися один на один, а коли тi вагалися, то запорожцi починали так висмiювати й ганьбити їх, що, здається, й мертвий пiдвiвся б, щоб обстоювати свою честь. Роздратованi герцями вороги здебiльшого люто кидалися на козацький табiр, а тут їх зустрiчали такою "залiзною квасолею" (тобто кулями), що все поле навкруги вкривав ворог трупом.
Походи на море давали запорожцям ще бiльше небезпеки, нiж степовi походи. Щоб випливти чайками, треба було перш за все обдурити туркiв, якi пiдстерiгали козакiв на Днiпрi нижче Сiчi. На островi Тавань з давнiх-давен стояла турецька фортеця Аслам. Звiдти було добре видно i лiву - вузьку - протоку Днiпра, i праву - широку, й коли потрiбно, то обстрiлювали з гармат обидвi протоки. Згодом, зважаючи на те, що ширшою протокою запорожцi все-таки могли прокрастися в море, турки поставили на правому березi Днiпра, напроти Аслам-города, ще й iншу фортецю - Кизикермен, так що запорожцям звiдтодi доводилося обминати вже два форпости. Коли й це не допомагало, то турки надумали протягти вiд Асла-ма ланцюги через усю рiчку до Кизикермена на те, щоб козаки, як пливтимуть чайками та зачеплять за ланцюги, так вони бряжчатимуть, а турки, зачувши той брязкiт, умить обстрiляють ворога з гармат.
Щоб i тут перехитрити туркiв, козаки пiдпливали до тих мiст темної ночi й, зрубавши з десяток верб, зв'язували з них торок (невеликий плiт), та й пускали його за водою. Торок розгойдував ланцюги, а то й розривав їх, турки мерщiй палити з гармат, а запорожцi, виждавши, доки вщухне стрiлянина, непомiтно виходили повз фортецi до лиману.
Ще важче було козакам вертатися з походу. Не раз їм доводилося обминати цi мiста суходолом, переносячи чайки на плечах, а часом i потопляючи їх у примiтних тiльки запорожцям мiсцях, i дiставатись до Сiчi пiшки, розгубивши свою здобич.
Щоб спекатися перепони на Днiпрi, всi заповзятi запорозькi гетьмани починали своє правлiння з того, що вирушали походом на турецькi поднiпровi мiста, що, як мовлять, "болячкою сидiли запорожцям у печiнках"; доки ж турки поновляли зруйнованi фортецi, козакам рокiв 5 - 6 можна було безпечно виходити в море.
Де лиман сходився з морем, козаки мали другу перешкоду до виходу в море - це Очакiв. Тiльки там морська протока сягала 10 верст завширшки, i запорожцям легше було обiйти фортецю, а часом i проскочити повз турецькi галери.
У безкрайньому морi козаки завжди вкмiтовували великi турецькi кораблi й галери з високими щоглами й вiтрилами далеко ранiше, нiж турки розпiзнавали низенькi чайки, i через те запорожцi завжди мали змогу або обiйти турецькi судна стороною, або напасти на них несподiвано. Задумавши взяти приступом галери, козаки весь день стежили за ними так, щоб бачити самi тiльки вiтрила i щоб не виказати себе; надвечiр же вони наближалися до галер iз заходу, щоб проти сонця їх не могли розгледiти турки, i вже поночi пiдходили чайками до бортiв галер, обступали їх з усiх бокiв, зачiпали гаками за чердаки й, доки однi козаки стрiляли в туркiв iз рушниць, iншi видряпувалися по линвах та веслами вгору, стинали туркiв, розбивали кайдани невольникам, що сидiли бiля гребок, переносили з галер на чайки скарби, а потiм галери палили або топили в морi, прорубуючи їм днища.
Зате коли на морi здiймалася хуртовина - наставала велика бiда: хвилi розкидали козацькi чайки в усi боки, мов трiски, i хоч не могли їх потопити, та заливали водою, перекидалися через них i змивали людей у море. Iнодi море прибивало запорозькi чайки до турецьких берегiв i кидало їх на скелi. Небагато сiчовикiв рятувалося в негоду, та й тi потрапляли в неволю. Не раз бувало, що з походу верталася додому лише половина козакiв, а часом нiкому було й звiстку подати з моря про те, що все славне товариство, скiльки його вирушило iз Сiчi, загинуло в морськiй безоднi. Ну, зате коли похiд складався щасливо, то козаки привозили на чайках величезну здобич грiшми, золотом, срiблом, шовками, одягом та зброєю.

ПОБРАТИМСТВО

Запорожцiв не лякала небезпека морських походiв, бо вони прагнули визволити з неволi своїх ближнiх: у всякого ж запорожця був за морем у неволi або брат, або батько, або сестра, або мила-наречена, або щирий товариш-побратим, i кожен добрий козак-запорожець охоче нехтував небезпекою i навiть оддавав своє життя за волю родичiв i побратимiв.
Побратимство в запорожцiв перебувало у великiй шанi. Народнi оповiдання зберегли нам багато випадкiв про те, коли козак, одшукавши свого побратима в

читати