Завантажити

наших iсторикiв i письменникiв. Iз походження, звiсно, тут були всякi, але серцем i душею вони мали зректися своєї нацiональностi i стати українцями, а татари, до того ж, повиннi були ще й хреститися, бо "поганця" нiколи в свiтi не вписав би до громади жоден курiнь. Звичайно, iз стороннiх людей прибивалися до Сiчi лише такi, що втекли, уникаючи кари за якусь провину. Зрозумiло, батькiвщина переставала бути рiдним краєм, i вони невдовзi ставали добрими сiчовими товаришами.
Щоб зовсiм забулося походження й становище нового сiчовика, на Запорожжi був звичай не називати на прiзвище, а до кожного прикладали прозвисько, яке змальовувало б його особу або передавало звичку. Вiд того виникли такi прiзвища, як-от: Перебийнiс, Рябошапка, Сторчеус, Рудий, Палiй, Лелека, Гава, Нечоса та iншi.
Вiйсько Запорозьке "споконвiку" подiлялося на 38 куренiв. Назви їм були наданi здебiльшого на згадку про мiста України, з яких вийшли на Запорожжя першi товаришi, що заклали курiнь; деякi з куренiв мали наймення якогось славного курiнного товариша або отамана.
Ось тi назви:

Пашкiвський
Кущевський
Кислякiвський
Iванiвський
Копелiвський
Незамайкiвський
Iрклiївський
Щербинiвський
Титарiвський
Шкуринський
Переяславський
Полтавський
Мишастiвський
Менський
Тимошевський
Сергiєвський
Дiнський
Кирилiвський
Канiвський
Батуринський
Поповичевський
Васюринський
Коринiвський
Рогiвський
Корсунський
Каяниболоцький
Уманський
Дерев'янiвський
Нижчестеблiвський
Вищестеблiвський
Величкiвський
Левушкiвський
Пластунiвський
Дядькiвський
Брюховецький
Ведмедiвський
Платнирiвський
Джерелiвський

Звалися подiли Вiйська Запорозького куренями через те, що попервах козаки жили в куренях; вони були довгi, й у них могло вмiститися кiлькасот товариства; їх укривали очеретом, а зверху ще й звiриними шкурами, щоб узимку не мерзли. Iз часом замiсть куренiв на Сiчах почали будувати для козакiв хати по 12 - 15 сажнiв завдовжки, i хоч запорожцi селилися в таких житлах ще з початку XVII столiття, але i їх називали звичною для козакiв назвою - куренями.

РОЗПОРЯДКИ ВIЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО

Першого сiчня кожного року в Сiчi скликали раду, де брали участь з однаковими правами всi запорожцi, i там кожен курiнь обирав собi на цiлий рiк курiнного отамана й кухаря, а пiсля того всi разом голосували за кошового отамана, вiйськового суддю, писаря й осавула та ще пiдстарших: скарбника, пушкаря, довбиша, хорунжого, бунчужного й iнших урядових осiб. Усi вони складали сiчову старшину й керували кожен своїми справами; кошовий же отаман розпоряджався вiйськом i пiклувався про те, щоб у Сiчi було доволi всiлякого припасу.
Над сiчовим товариством кошовий отаман мав необмежену владу й лише на новий рiк мусив давати одвiт за свої вчинки. Проте у зносинах iз сусiднiми державами та їхнiми урядовцями кошовий не смiв нiчого вирiшувати без згоди всього товариства; коли ж траплялося, що якийсь кошовий на щось таке зважився, не спитавши волi ради, то запорожцi зараз же били в клепало, сходилися на сiчовий майдан i всiєю громадою судили його за те, що порушив "козацькi звичаї"; якщо той не мiг виправдатися, то скидали такого кошового з посади, а у надзвичайно важливих випадках то й карали смертю.
Запорозьке Вiйсько було республiкою, а кошовий отаман, як на сучасний манiр, президент. Тiльки не звичайною республiкою вважали Запорозьку Сiч, бо кожна республiка має своє власне господарство, а на Запорожжi воно було сiчове й курiнне, окремим же козакам заборонялося тримати господарство й майно. Власнiстю запорожця були тiльки кiнь, зброя, одяг i грошi, а згодом уже тiльки запорозька старшина стала заводити свої маєтки.
Про те, чим годувати товариство, дбали курiннi отамани. Кошти та всiлякi припаси Вiйсько Запорозьке найчастiше здобувало на своїх вольностях. На тiй же Новорiчнiй радi запорозькi землi розписувалися на 38 папiрцях, щоб кожна частина мала бiльш-менш однаково земельного й водяного добра. Перед усiм товариством вiйськовий писар скручував тi папiрцi (ляси чи жеребки) i вкидав їх у шапку, а потiм, добре потрусивши нею, давав курiнним отаманам витягати iз шапки тi "ляси". Якому куреню якi вольностi випадали, з тих вiн i мав користуватися цiлий рiк.

ГОСПОДАРСТВО СIЧОВЕ Й КУРIННЕ

Напровеснi в куренях запорожцi знову тягли жеребки, кому з товаришiв iти на вольностi, а кому - лишатися в Сiчi на випадок походу або нападу татар; а як тiльки рiчки скресали, вiдразу ж половина, а коли й бiльше запорожцiв виходила на свої вольностi рибалити й полювати. Головною здобиччю на землях були риба та хутро. Рибу засолювали й, лишивши з неї стiльки, скiльки всякому куреню треба до наступної весни, решту вiдвозили продавати на Україну, а на вирученi за рибу грошi купували борошно, пшоно, сукна, порох та олово. Шкурами та хутром теж торгували на Українi, а звiдтiля продавали в Польщу й нiмецькi землi; грошi ж так сапо поверталися на курiнне господарство.

читати