Завантажити

козаки, що вмiли влучно вцiляти, i їх звали гармашами.
Зброю запорожцi мали дуже розмаїту: в XV та XVI столiттi перевагу надавали сагайдакам зi стрiлами, списам, келепам i гакiвницям; пiзнiше в запорожцiв були рушницi або мушкети, шаблi, списи й пiстолi. Окрiм того, доброю зброєю були чингали, здобутi у туркiв ятагани й ножi.
Мушкети й рушницi не вiдзначалися однаковiстю: хто що дiставав. У одного пострiли сягали крокiв на сто, а в iншого навiть на триста. Шаблi також були найрiзноманiтнiшi. Хто не ходив у походи - мав просту, в дерев'яних пiхвах; а хто воював та вiдбив собi в татарського мурзи чи в польського пана, то носив шаблю iз срiбним держалом у срiбних пiхвах або в шкуратяних, оздоблених самоцвiтами; кому ж пощастило захопити зброю в турецького пашi, той таки мав коштовну шаблю.
Зброя мала свої додатки - ладунки й кисети для куль, порохiвницi, сiдла, стремена, вуздечки тощо. Кожен носив ту зброю, яку спромiгся купити або здобути в бою.
Гармат запорожцi самi не виробляли, а воювали тими, якi вiдбивали у ворога. Траплялося, що пiсля морського походу запорожцi привозили на Сiч кiлька десяткiв гармат, захоплених на турецьких галерах; а бувало, що за лихої години вони позбувалися i своїх.
Вiйськовий флот Вiйська Запорозького складали виключно чайки, що звалися ще байдаками. Правда, були випадки, коли за часiв Самiйла Кiшки та Сагайдачного, запорожцi користувалися в боях i кораблями, та їх вони самi не будували, а вiдбивали в туркiв. Чайки ж виробляли на Сiчi. Днище видовбувалося з липи. До нього примацовували дерев'янi ребра, а на тi ребра набивали боки з товстих дубових дощок. Виготовлена чайка мала сажнiв до десяти в довжину. Пiсля того її конопатили, приробляли на обох кiнцях чердаки, на яких пiд час походiв переховували харчi та зброю. Пiд боками чайок пiдв'язували товстi в'язанки з очерету, щоб вони не тонули, бодай би й зовсiм їх залило водою.
З обох бокiв чайки мали по 15 - 20 весел, посерединi крiпили щоглу з вiтрилом. На одному з чердакiв тримали кухву iз питною водою, а на другому стояло прироблене стерно. В тих випадках, коли чайками пливли Днiпром через пороги, то ставилося ще й друге стерно на передньому чердацi.
Вiйсько Запорозьке не мало сталого флоту. Пiд час занепаду Сiчi або пiсля заборони з боку польських правителiв запорожцi зменшували кiлькiсть чайок до десятка або двох; коли ж виявлялася спромога йти на море й наступати на турецькi мiста, то козаки вмiли за два тижнi змайструвати кiлька десяткiв нових суден. Iнодi Вiйсько тримало до трьох сотень чайок, але в похiд так багато нiколи не вирушало. За часiв Сагайдачного в море випливало десь 150 човнiв, а позаяк кожна чайка мiстила вiд чотирьох до шести десяткiв козакiв, то в походах брало участь майже 7500 запорожцiв.

ОДЯГ ЗАПОРОЖЦIВ

Святкове вбрання козакiв складалось iз жупана з вильотами, каптана барвистого, широких червоних або iншого кольору штанiв, пояса з китайки, шапки з виндихи, обшитої навхрест позументом, та з вiльчуги (бурки).
У походи запорожцi вирушали в найгiршому своєму вбраннi; з походу ж верталися в тому одязi, який добували в бою.
Часом напади козакiв на турецькi землi спричинялись тим, що в них зносився одяг, i вони, як тодi казали, були "босi й голi"; вдома ж, пiд час рибальства та полювання, запорожцi здебiльшого ходили тiльки в пошарпанiй одежi, крiзь яку свiтилося тiло. Зате коли запорожець виїздив гостювати на Україну, то вбирався в кармазиновий жупан, узував червонi сап'янцi, чистив, мов скло, свою зброю i збрую на конi, так що весь сяяв i вигравав на подив селянським парубкам та дiвчатам.

ВIЙСЬКОВI ЗВИЧАЇ

Коли Запорозьке Вiйсько виступало в похiд суходолом, то воно подiлялося не на куренi, а на полки, i кожен iз них складався з трьох i чотирьох куренiв або охочих козакiв од усього Коша. На ворогiв запорожцi кидалися вiдразу, в бойовищi були дуже рухливi i, щоб менше втрачати товариства, не били всiєю силою на ворожий табiр, а завжди обходили його з бокiв i навiть iз тилу. Билися вони завзято, забуваючи про своє життя; у бранцi не здавалися i ран своїх не помiчали, аж поки падали непритомнi. Їм не було для кого й навiщо берегти себе: вони не мали нi жiнок, нi дiтей, нi господарства. Зате й вороги не знали вiд них милосердя - рубали й кололи їх, доки в руках ставало сили. Полону в козакiв не брали, хiба що вже набридало лити кров; коли ж вороги тiкали, то запорожцi наздоганяли їх, вистинали всiх або топтали кiньми.
За козацькими звичаями, смерть на лiжку вважали ганьбою, навiть божою карою за грiхи, i через те в бойовищi запорожець не уникав смертi, а йшов їй назустрiч.
Здибавшись iз переважаючим ворогом, козаки ставали до оборони. Щоб стримати чужу кiнноту, вони обгороджували табiр возами i з-за них вiдстрiлювалися з мушкетiв, тримаючись на мiсцi по кiлька тижнiв. Якщо вороги дуже насiдали, то запорожцi розташовували вози в кiлька рядiв (лав), i доки передня лава стрiляла, заднi лави набивали рушницi та передавали зброю переднiм, так що кулi летiли

читати