Завантажити

Новобогородської фортецi, Петрик попрямував далi до рiчки Орелi й до пiвденних мiст Гетьманщини. Китай-город i Царичанка зустрiли його хлiбом-сiллю, а проте приставати до нього нiхто не хотiв. Український люд за 45 рокiв боротьби знемiгся й бажав хоч i пiдневiльного, аби спокiйного життя. Лишившись пiсля "згону" з Правобережжя без осель, худоби, збiжжя й хлiба, вiн тепер тiльки почав усе те набувати й боявся знову, через змагання за волю, все те втратити.
Не розумiючи, вiд чого та байдужiсть українського люду, Петрик не втрачав надiї, що його ще можливо пiдняти, й пiдступив з вiйськом до Маячки, але там уже було кiлька козацьких полкiв гетьмана Мазепи, а слiдом мав пiдiйти з полками i вiн сам та ще й московське вiйсько. Довiдавшись про те, татари одразу ж повернули назад i перейшли за Самару, аж на Татарку, а слiдом за ними мусив вiдступити й Петрик. Iз табору бiля рiчки Татарки гетьмана покинули майже всi запорожцi, й бiля нього лишилося їх ледве кiлька десяткiв. З ними вiн i пiшов разом iз татарами до Криму.
Перша невдача не засмутила Петрика, й на початку року 1693-го вiн iз Нуреддин-султаном та ордою в 40 000 татар знову вирушив iз Криму й, наблизившись до Сiчi, почав засилати на Кiш листи й пiдмовляти запорожцiв прилучитися до нього.
Кошовим отаманом Вiйська Запорозького на той час став Василь Кузьменко. Обрання його, замiсть Гусака, було дуже бурхливе, та ледве Сiч трохи заспокоїлася, як до Коша прибув колишнiй кошовий отаман Федько з великою ватагою прихильникiв Петрика. Поєднавшись iз сiчовою голотою, вони зчинили на Сiчi заколот, розгромили декiлька куренiв, скинули з кошевства Кузьменка за те, що вiн не хотiв прилучатися до Петрика й татар, i навiть вбили декого iз старшини, але не змогли взяти влади до своїх рук, i за кiлька днiв партiя помiркованих козакiв розiгнала петрикових прихильникiв й знову посадила на кошевство Василя Кузьменка.
Через перемогу на Сiчi помiркованих Вiйсько Запорозьке й на цей раз не прилучилося до Петрика, за винятком поодиноких козакiв. Не пiдбуривши запорожцiв до вiйни, татари пiшли з Петриком на Переволочну, а далi - на Кишеньку, та не здобувши нi того, нi того мiста, попрямували на Полтаву, захоплюючи на шляхах поодиноких людей в неволю. Не вдiявши нiчого й бiля Полтави й почувши, що наближається козацьке вiйсько, татари посунули на Коломак, а звiдтiля на пiвдень, у степи.
Таким чином другий похiд Петрика проти Мазепи обернувся на звичайний наскок татар на Україну за ясиром i завдав людям чимало лиха та шкоди; зрештою одвернувся од Петрика й люд на Гетьманщинi та запорожцi.
Коли прийшла звiстка, що татари захопили на Гетьманщинi людей у неволю, на Сiчi 3 травня вiдбулася бурхлива рада, й запорожцi вiдiбрали булаву у Кузьменка й передали її знову Iвановi Гусаку. Як ворог бусурманiв, вiн зараз же почав лаштуватися до походу на татар, але партiя, прихильна до замiрiв Петрика i до згоди з ханом, скликала свою раду, й вона бiльшiстю ухвалила не воювати з татарами. Iван Гусак не захотiв пiсля того бути кошовим i поклав булаву, а товариство обрало отаманом Семена Рубана.
Решта року 1693-го та рiк 1694-й минули на Запорожжi в дрiбних, звичайних зачiпках iз татарами. Запорожцi не наважувалися розпочинати вiйну з ними без помочi з боку українських козакiв i закликали до походу Мазепу, але той вiдмовлявся тим, що без царського наказу вiн виступати не смiє; росiйський же уряд був у тi роки заклопотаний бунтами стрiльцiв i не встрявав у вiйну.

НЕЗАДОВОЛЕННЯ ЗАПОРОЖЦIВ МАЗЕПОЮ

Взагалi взаємини запорожцiв i Мазепи чим далi все гiршали, й мало не в кожному листi до гетьмана запорожцi дорiкали йому за те, що: 1) на Самарi, одвiчнiй запорозькiй землi, побудованi мiста, обсадженi московськими людьми; 2) тi люди вирубали запорозькi лiси; 3) на Орелi сидить московський воєвода з ратними людьми, тодi як за умовою з Богданом Хмельницьким вiн мав бути тiльки в Києвi; 4) московський уряд без вiдома козакiв та вiйськового суду бере й засилає в Сибiр козацьку українську старшину, полковникiв i навiть гетьманiв; 5) московський цар раз у раз вимагає, щоб запорожцi воювали проти татар i туркiв, а коли запорожцям стає скрутно, не подає їм помочi.
У серединi року 1694-го на Сiчi знову зчинився заколот iз приводу закликiв Петрика до нового походу, разом з ордою, на Гетьманщину. Його прихильники скинули з кошевства Рубана за те, що той не хотiв приєднатись до татар, але, як й обидва попереднi рази, товариство не знайшло з-помiж себе козака, здатного тримати булаву, а через те на третiй день заколоту вороги бусурманiв взяли гору, обрали кошовим Iвана Шарпила й почали лаштуватись до вiйни з татарами.

НОВI ЗАЧIПКИ 3 ТАТАРАМИ

З запорозьких ватажкiв того року найбiльш уславилися Федько та Максименко. Останнiй року 1694-го навiть вирушив байдаками за Днiпро й, поминувши рiчкою Конкою Аслам-город, вийшов у Чорне море; далi ж, приставши до берега Криму, попалив багато татарських осель, визволив iз неволi бiля тисячi християн та, захопивши на байдаки стiльки ж

читати