Завантажити

росiйських урядовцiв, що багато українських земель порозбирали у свою власнiсть, разом iз людьми.
Мазепа, почувши про такi замiри, став вимагати, щоб запорожцi видали йому зайду, але на те не згодились нi рада козацька, нi сам кошовий отаман Iван Гусак; навпаки, запорожцi охоче слухали запальнi промови Петрика про занепад та недолю України й невдовзi обрали його вiйськовим писарем.
Мазепа не наважився вiдверто сваритися з Кошем через Петрика й у всьому догоджав запорожцям, посилаючи на Сiч борошно, залiзо й iншi потрiбнi припаси, а сам тим часом писав до Москви доноси про те, що запорожцi хочуть зрадити царя, бо не видають зрадника Петрика.
Петрик тим часом справдi умовляв кошового отамана Гусака пiдняти вiйну проти Мазепи. Мiж iншим, вiн казав Гусаковi таке: "Хоч шiсть тисяч iз собою орди вiзьми за Днiпро, так я горло своє ставлю, коли тобi не поклониться вся Україна. Гетьман зразу в Москву втече, бо там вся його душа, а в Українi тiльки його тiнь! Невже нам не поможуть нашi брати, котрих сердюки, рандарi та дуки, що їм царi маєтностi пороздавали, мало живцем не їдять? Та вони тiльки почують, що ти з вiйськом рушаєш iз Сiчi, то самi тих чортових панiв подавлять, а ми вже прийдемо на готове!"
Од таких промов Петрика помiж запорожцями пiшло замiшання, та тiльки кошовий i вiйськова старшина не дуже-то сприятливо ставилися до його замiрiв, i Гусак, хоч у кожному листi дорiкав Мазепi за роздачу старшинi земель, за поневолення люду, за одкупи та за спорудження Самарських городкiв, а тим часом усе не втрачував надiї, що росiйський уряд сам лагiдно задовольнить бажання українського люду й запорожцiв щодо повернення на Українi давнього ладу й самоврядування.
Тим часом полк охочих запорожцiв, пiд проводом Юська, ходив проти татар на помiч фастiвському полковнику Семену Палiю й, напавши на орду, що верталася з нiмецької вiйни через Куяльницький пересип, чимало захопив татар у бранцi й вiдбив у ворогiв багато здобичi.
Не дiждавшись од кошового Гусака згоди на участь Вiйська Запорозького у вiйнi з Росiєю, Петрик залишив Сiч i поїхав через Кизикермен у Крим до хана, взявши iз собою 60 козакiв, що захопилися його мрiями про визволення українського посполитого люду од поневолення. Вiн мав думку робити так, як Богдан Хмельницький, себто: стати до спiлки з татарами i наблизитися з ордою до Сiчi, щоб легше умовити Вiйсько Запорозьке подати йому допомогу. Його жвавiсть та запальнiсть вплинули на хана, й 11 квiтня 1692 року хан, з одного боку, i Петрик од iменi Вiйська Запорозького, з другого, склали умову, за якою хан мав допомогти Петриковi одiбрати Гетьманщину й Слобожанщину вiд Московської держави до своїх рук; Петрик же за те мав перевести схiднi слобiдськi полки на спустошене Правобережжя з тим, щоб одчинити татарам Муравськi шляхи до самої Московщини. Запорозьке Вiйсько, вiд iменi якого Петрик пiдписував умову, за свою участь у вiйнi мало здобути собi владу на землi захiдних слобiдських полкiв: Охтирського та Сумського.
Склавши таку умову з ханом, Петрик послав кiлька листiв до Запорозького коша, вмовляючи Вiйсько Запорозьке пристати до нього. Тi листи щоразу читали на радах, й вони викликали мiж запорожцями розгубленiсть. Голова сiчова пiдтримувала замiри Петрика, маючи гадку погрiти руки бiля маєткiв української старшини, що вже звалася панами; старшина ж Вiйська Запорозького, пам'ятаючи руїну Правобережної України i страхаючись, що боротьба у спiлцi з татарами проти Росiї може призвести до такої ж недолi й Лiвобережжя, не згоджувалась ставати на бiк Петрика.
Найбiльший вплив на запорожцiв зробив лист, написаний Петриком 22 червня 1692 року, де вiн, мiж iншим, писав: "Не один раз казав я вам, панове-молодцi, яка небезпека загрожує нашiй Українi i до якого занепаду iде вона через сусiднiх державцiв: наче лютi леви, роззявивши пащi, хочуть вони проковтнути нас щомитi й поробити своїми невольниками. Не дивно, що так чинить i король польський - ми здавна були його пiдданцями, та за Хмельницького, з допомогою орди, визволилися з неволi та ще й таку вчинили йому шкоду, що й досi вiн нiяк не вичухається, й досi намагається, щоб знову український народ взяти в пiдданство i помститися нам за ту образу. Хан кримський за те ворогує з нами, що ми, пробуваючи поблизу, споконвiку на степах i на морi чинили йому лихо в людях i в здобичi, як i зараз чинимо; а от дивно, що московськi царi, не зброєю нас придбавши, перевели наш край Чигиринський на лiвобiчну сторону, обсадились з усiх бокiв нашим людом, так що, звiдкiля б прийшли вороги, та всi нашi оселi попаливши, а людей у неволю побравши, повертаються назад. Московщина ж за ними, як за мурами, цiла i, не задовольняючись тим, намагається усiх нас повернути в холопи й невольники".
Далi в тому ж листi нагадується, що росiйський уряд для того вiддає народ панам у неволю, щоб люд український змужичiв (стратив культуру), "щоб тодi легше було осадити нас своїми воєводами й городами, якi уже й збудував на Самарi". Щоб врятувати Україну, Петрик радив пiднятися

читати