Завантажити

Вiйсько Запорозьке, наказу про збудування города в Кам'яному Затонi слухати не буде, ламати камiнь на будiвлю того города на землях Запорожжя не дозволить, а якщо хто прибуде з московськими людьми той город будувати, то запорожцi будуть оружно на них бити".
Пiд той час козаки були дуже потрiбнi росiйськiй державi через затяжну вiйну зi шведами, i цар Петро Олексiйович замiсть того, щоб розгромити їх за непокору, послав на Сiч стольника Протасова з коштовними дарунками й жалуванням i звелiв своєму посланцевi прийняти од запорожцiв присягу.
Прочитавши урочисто, як годилося за вiйськовим звичаєм, царського листа серед козацької ради, Гордiєнко на пропозицiю стольника - цiлувати на вiрну службу царевi хрест, рiшуче сказав, що Вiйсько Запорозьке не присягатиме через те, що московський уряд порушив вольностi, побудувавши городки на Самарi й споруджуючи фортецю в Кам'яному Затонi, i, коли тi городки будуть поруйнованi, тодi Вiйсько Запорозьке i присягу складе.
Ворог запорожцiв - Мазепа, довiдавшись про цю подiю на Сiчi, послав царевi доноса, доводячи, нiби претензiї запорожцiв на землю по Самарi зовсiм безпiдставнi, бо вони не мають царської жалуваної грамоти, i радив вжити проти козакiв рiшучих заходiв. На Запорожжя ж вiн послав своїх пiдручних пiдмовляти козацтво, щоб скинуло Гордiєнка з кошевства. Це Мазепi таки вдалося, i року 1703-го на кошевство було обрано Герасима Крису.
Догоджаючи Мазепi, Криса розгромив ватаги козакiв Москаля й Ропухи, що шарпали подорожнiх кримцiв, та з того в Сiчi стався заколот, i великi гурти запорожцiв пiшли на Самару, знищили там селiтряний завод гетьмана Мазепи й погрожували Новобогородському городку, а з кiнцем 1703 року знову обрали кошовим Костя Гордiєнка.
Весь 1704 рiк минув на Запорожжi неспокiйно. За згодою Гордiєнка й усього Коша, велика ватага в 3000 козакiв iз гарматами вийшла iз Сiчi, перевезлася вище Кодака за Днiпро на рiчку Самару, добула зброєю та зруйнувала Новосергiївське мiстечко й позганяла з пiвденного боку Орелi всiх людей, що не мали запорозького пiдданства. З комендантом фортецi Кам'яного Затона - боярином Шеншиним - вiдносини запорожцiв були якнайнапруженiшими, доходили до вiйськових сутичок. Незважаючи на все те, можна з певнiстю сказати, що Гордiєнко в тi часи не думав зраджувати царя, а тiльки домагався вiд нього визнання давнiх прав i вольностей Вiйська Запорозького. Це стверджується тим, що полк бiля 2000 козакiв цiлий рiк перебував у складi росiйського вiйська на Ладозi i в червнi брав участь в атакуваннi шведiв на Чорнiй рiчцi, бiля Неви.

КIНЕЦЬ ПАЛIЯ

Тим часом на Правобережжi, що ледве стало оживати пiсля великої Руїни, знову полилася кров. Побачивши, що поновлена козаччина не хоче знати полякiв за своїх зверхникiв i не пускає на Україну польських панiв, коронний польський гетьман Синявський iз наказу польського уряду вирушив на Україну з великим вiйськом i року
1703-го почав плюндрувати Подiлля й Брацлавщину, приборкуючи непокiрливу українську люднiсть. Благання козацьких полковникiв, зокрема й Палiя, до росiйської духовної влади й до царя Петра, щоб заступилися за руський люд та православну вiру, лишилися марними, й Синявський вигубив козацтво по всiй захiднiй Українi, окрiм Фастiвщи-ни, де Палiй спромiгся-таки вiдбитися. Разом iз знищенням козацтва поляки чинили утиски й православнiй вiрi.
Палiй втримався на Фастiвщинi, та ненадовго - його спiткало лихо, вiдкiля вiн i не сподiвався. Влiтку року 1704-го цар Петро I послав Мазепу з козацьким вiйськом на Правобережжя, щоб громити тих польських панiв, якi виступали за шведську партiю; Мазепа ж скористався цим випадком, щоб пiдгорнути Правобережну Україну пiд свою владу i стати гетьманом обох берегiв Днiпра не тiльки на паперi, а й на дiлi. На перешкодi йому стояв тiльки фастiвський полковник Палiй, оборонець посполитого люду й ворог панства, яке розплодив Мазепа на Гетьманщинi. Мазепа знав, що Палiй мав великий вплив i що вiн не допустив би поневолити люднiсть Київщини так, як це сталося на Гетьманщинi.
Щоб вiдкинути Палiя зi свого шляху, Мазепа закликав його до свого табору на приятельський бенкет, i, коли той, не маючи й у гадках нiчого лихого, сидiв в його наметi гостем, гетьман зрадливо звелiв його зв'язати й вирядив у Москву, пояснюючи в листi до царя, нiби Палiй прихильний до шведської зверхностi. Петро I повiрив тому наклеповi й без нiякого суду заслав Палiя до Сибiру й тiльки року 1709-го, пiсля прилучення Мазепи до шведського короля, повернув старого полковника на Україну. Тiєю волею Палiй не змiг уже тодi скористатись, бо нудьга в засланнi за рiдним краєм i почуття образи вiд кривди, йому заподiяної, збавили нашому народному оборонцевi вiку, й року 1710-го вiн помер.
Згаданi подiї вiдбилися на життi Запорожжя збiльшенням сiчового товариства, бо всi недобитки з козацтва Правобережної України тiкали на Запорожжя й почасти записувалися в куренi, почасти ж сiдали зимiвниками на захiдних запорозьких землях.
Рiк 1705-й минав на Запорожжi теж неспокiйно, бо

читати