Завантажити

уже про обрання в Глуховi нового гетьмана Скоропадського й упрошував кошового слухатися нового державця. Тодi ж на Сiч були присланi вiд царя коштовнi дарунки, а саме: кошовому 500, старшинi 2000 i на козакiв 12 000 червiнцiв. Тiльки й те не прихилило Гордiєнка до Москви, i в одповiдь вiн написав листа, сповненого нарiкань за порушення Московською державою Переяславської умови з Богданом Хмельницьким i рiшуче вимагав, щоб московськi фортецi на Самарi та у Кам'яному Затонi були розкопанi й поруйнованi, а на Українi знищити росiйське й українське панство, а козацтву ж та люду посполитому повернути певну волю й давнi права.
Не дiставши на свої вимоги вiдповiдi, Гордiєнко на початку року 1709-го вiдрядив два вiддiли запорожцiв кiлькiстю 6000 душ у Старий та Новий Кодаки, певне, з тiєю метою, щоб Меншиков, захопивши тi фортецi, не перетяв йому шлях на Україну й до шведського вiйська. Запорожцi хвилювалися, i хоч бiльшiсть iз них була прихильна до Гордiєнка, проте iснувала чимала партiя, що страхалася воювати проти росiйського вiйська. На сiчових радах, коли виникали суперечки про те, на чий бiк стати, "чи за шведiв, чи за царя", Гордiєнко не раз складав iз себе кошевство, але козацька голота й молодь всякий раз примушувала його знову брати булаву; прихильникiв же росiйської зверхностi розганяла й навiть била.
Росiйський уряд кiлька разiв вживав заходи, щоб скинути Гордiєнка, та це не вдалося, й тодi Меншиков, щоб заступити кошовому шлях на Україну, опанував своїм вiйськом Омельник, Кременчук, Потоки, Менжелiївку та мiстечка по Орелi. Тiльки й це не допомогло. Першого березня Гордiєнко з 1000 запорожцiв вийшов iз Сiчi й, прилучивши до себе вiддiли, що стояли в Кодаках, попрямував на Переволочну. Там вiдбулася козацька рада, в якiй брала участь також i Переволочанська запорозька залога з полковником Нестулiєм, i всi козаки, що були на радi, ухвалили приєднатися до Мазепи й шведiв.
В серединi березня Гордiєнко рушив на Царичанку, а йому назустрiч вийшов бригадир Кемпель з трьома тисячами росiйських драгунiв. Запорожцi рiшуче атакували росiян i сто душ iз них порубали, бiля сотнi захопили в бранцi, а решту розiгнали. Пiсля того Гордiєнко перебив росiйське вiйсько ще пiд Келебердою i почав наступом брати всi мiста на Орелi й Ворсклi. Український люд ще добре пам'ятав славу своїх заступникiв й оборонцiв волi - запорожцiв i почав озброюватись та прилучатись до них, так що пiд рукою Гордiєнка невдовзi зiбралося 15 000 душ, хоч помочi запорожцям iз того було мало, бо селяни проти рушниць та гармат росiйського вiйська могли протиставити тiлька вила та коси; козацькi ж полки до того часу з наказу царя Петра I були вже вигнанi з України в пiвнiчнi краї, щоб не пiдтримувати запорожцiв.
Вiдчинивши собi шляхи, Гордiєнко пiшов у Диканьку, де стояв Мазепа зi своїм невеликим вiйськом. Там два давнi вороги, Мазепа й Гордiєнко, що тепер стали спiльниками, зустрiлися й умовились про дальше, а 27 березня обидва мали побачення з королем Карлом XII у мiстi Великих Будищах, причому Гордiєнко привiтав короля латинською мовою. Вiдповiдав кошовому отамановi, теж латиною, державний шведський секретар Гермелiн, похваляючись допомогти Українi повернути собi давнi права. Пiсля тих урочистих промов король частував Мазепу, Гордiєнка й запорозьку старшину обiдом.
30 березня Гордiєнко перевiв своє вiйсько повз Полтаву до Нових Санжар i там розташувався табором. За якийсь час до кошового дiйшло, що чигиринський полковник Галаган ворогує iз запорожцями, пiдступно їх захоплює й передає генераловi Меншикову звiстки про всi рухи Вiйська Запорозького. Цей полковник ранiше був сiчовиком i вiйськовим старшиною. Потiм, останнiми роками, iз Сiчi подався на Україну й став полковником українського козацького вiйська. Як однодумець Мазепи, Гнат Галаган разом iз ним перекинувся на бiк шведiв, але роздивившись, що в короля дуже мало вiйська, i знаючи, яка велика сила в Петра I, вiн одразу збагнув, хто переможе, й потай утiк од Мазепи до царя. Росiйському урядовi була дуже потрiбна така досвiдчена в запорозьких справах i звичаях людина, й Галагановi був даний охочекомонний полк у Чигиринi, з яким вiн i чинив тепер запорожцям всякi бiди. Щоб покарати Галагана за зраду Вiйську Запорозькому, Гордiєнко послав на Чигирин полк запорожцiв, та вони не змогли добути Галагана, бо Меншиков встиг подати йому помiч.
Тим часом на Сiчi мiж тiєю частиною запорожцiв, що не пiшла з Гордiєнком, раз у раз виникали сварки. Прихильники Гордiєнка зачiпали тих московських людей, що сидiли залогою у Кам'яному Затонi, й погрожували зброєю взяти ту фортецю; прихильники ж Москви упиралися. На початку квiтня партiя помiркованих взяла гору i, скинувши поза очi з кошевства Гордiєнка, обрала замiсть нього знову Петра Сорочинського.
Росiйський уряд дуже зрадiв з цього приводу, та не минуло й кiлька тижнiв, як настрiй сiчовикiв змiнився, i бiльшiсть, до якої прилучився й сам Сорочинський, ухвалила на радi повстати за свої права й вольностi й послати до кримського хана

читати