Завантажити

Лузi. Звiстка про зруйнування Сiчi не один день, не один i мiсяць переходила з рiчки на рiчку, з байрака в бiйрак, доки облетiла все Запорожжя, й товариство кiлька тижнiв збиралося й вирушало з мiсця на мiсце, поки нарештi скупчилося там, де рiчка Кам'янка впадає в Днiпро, й прилучилося до кошового отамана Петра Сорочинського. Вiн же повернувся з Криму нi в тих нi в сих, бо через мир iз царем хан не наважився без дозволу султана надати запорожцям допомогу.
Впорядкувавши на Кам'янцi свiй кiш, Сорочинський через Кизикермен знову поїхав у Крим, щоб просити протекцiї хана, а тим часом до Нової Сiчi почали прибувати ватага за ватагою й тi запорожцi, що були з Гордiєнком. Частина їх вiдбилася вiд шведського вiйська пiд час перевозу через Днiпро в Переволочнiй, частина ж прибiгла вiд устя Бугу, й нарештi бiльшiсть вирядив на Запорожжя з-пiд Очакова сам шведський король Карл XII, не маючи чим запорожцiв годувати. Бракувало ще тiльки невеликого гурту найзавзятiших сiчовикiв та самого Гордiєнка.
Смуток оповив душi козакiв, що пiдступили аж до татарських кордонiв. Туга за зруйнованою ненькою-Сiччю, що була свiдком великих подiй, та за "батьком" Великим Лугом, що споконвiку годував запорожцiв, розпукою пригнiтила їм серце, й мимоволi у всiх виникало питання, чи не лiпше було б скоритися царевi, аби тiльки жити на своїх рiдних степах та у Великому Лузi. В першi ж мiсяцi пiсля "шведчини" на кошi вже лунали голоси за те, щоб поклонитися царевi й просити його ласки. Може б, воно так i сталося, коли б з України не надходили такi тяжкi вiстi. А до Нової Сiчi линула чутка за чуткою: що тих козакiв, якi були бiля Мазепи, хоч би навiть мимоволi, тяжко катовано, а кого не замордовано на смерть, то заслано в Сибiр. Навiть тих запорожцiв, що й не були з Мазепою, позаслано на Ладогу й у Петербург копати канави понад озерами та рiчками. З тих козакiв, що були на канальських роботах, од незвичного болотяного повiтря, вогкостi та недобрих харчiв, гинула майже половина, решта ж верталася на Україну калiками. Не зважаючи на те, замiсть померлих та покалiчених, росiйський уряд посилав на пiвнiчнi канали все новi та новi козацькi полки. "Якщо ви прийдете на Україну, - переказували запорожцями з Гетьманщини, то усi загинете. Єднайтесь iз татарами та визволяйте нас, бо й ми всi од Москви пропали".
Окрiм "канальських робiт", українських козакiв кидали на пiвнiчний Кавказ, на "лiнiю" - обороняти росiйськi кордони од Кубанської орди, i там вони тисячами гинули од татар, черкесiв та вiд пропасницi. Про походи на "лiнiю" та про недолю пробування там збереглася навiть народна пiсня:

У Глуховi, у городi, в усi дзвони дзвонять,
Та вже ж наших козаченькiв на "лiнiю" гонять.
У Глуховi, у городi, стрельнули з гармати -
Не по однiм козаченьку заплакала мати.
У Глуховi огнi горять, у Полтавi димно,
На могилi гетьман стоїть - геть там його видно.
"Допевняйся, пан-гетьмане, допевняйся плати,
Як не будеш допевнятись - будем утiкати".
"Ой, iдiть же, панове, до Петра, до свата,
Ой, там буде вам, панове, велика заплата -
По заступу у рученьки та ще i лопата!"
Сидить козак на могилi, сорочку латає;
Ой, кинувся до черешка - копiйки не має.
Їхав козак на лiнiю та й вельми обдувся,
Iде козак iз лiнiї - як лихо зiгнувся!

Пiд впливом таких звiсток з України, коли гетьман Скоропадський серед лiта року 1710-го прислав до Коша листа, вмовляючи запорожцiв одцуратись бусурманiв та просити ласки царя, то кошовий отаман Осип Кириленко з товариством написав йому дуже докiрливу й глузливу одповiдь. Ось що там запорожцi, мiж iншим, писали:
"Дивуємося, що ваша милость не соромиться звати себе Вiйська Запорозького i обох бокiв Днiпра гетьманом, коли ми вашої милостi на той уряд не обирали, а пiднесенi, ваша милость, пiд мушкетами московськими".
"Прикладаєш, ваша милость, до себе титул Вiйська Запорозького, коли воно тепер до регiменту вашої милостi не належить i не хоче належати; та й Сiча Запорозька, гнiздо вiйськове, джерело й захист вольностей вiйськових, через запеклу московську до нас ворожнечу та через зраду проклятого Галагана, невдячного за хлiб наш вiйськовий, перевертня i зрадника, знищена й зруйнована, нашiй батькiвщинi на вiчну неволю".
"Як маєш бути, ваша милость, гетьманом обох бокiв Днiпра, коли на тогобiчнiй сторонi, чи теж Українi, князь Голiцин, воєвода Київський, владою своєю московською опанував i немилосерднi здирства людям чинить".
"А як же, ваша милость, вольностями нас обнадежуєш, будучи сам невольник i пiд пильним доглядом мiнiстра царського лишаєшся, без волi котрого нiчого не владей чинити, а без печатi його нiкуди писати!"
Це було писано 2 червня, а 3 серпня запорожцi обрали нового кошового Лаврентiя Степаненка, за пiдписом якого надiслано гетьману Скоропадському скаргу на полковника Гната Галагана. З неї видно, що Галаган не задовольнився зруйнуванням Сiчi, а й пiсля того з ватагами нападав на запорозькi зимiвники та бекети, хапав безвинних людей та видавав росiйським

читати