Завантажити

пограбоване в татар добро.
Час вiд часу кримський хан викликав iз Сiчi полк або два запорожцiв i посилав їх воювати то з черкесами, то з калмиками, то зi своїми непокiрливими мурзами, i Вiйсько Запорозьке, хоч i дуже неохоче, а мусило те робити. Життя в Сiчi було сумне, бо через непридатну, пiскувату мiсцевiсть в Олешкiвськiй Сiчi рiдко коли пробувало бiльше як тисяча-пiвтори товариства; решта ж бiльш охоче жила по старих сiчах та ще на рiчках Самарi та Бугу й не тiльки в лiтню добу, а навiть зимували там по бурдюгах та зимiвниках. Таким чином Олешкiвська Сiч тiльки через те вважалася осередком Запорожжя, що в нiй був кошовий отаман iз старшиною та переховувалися вiйськовi клейноди.
Тепер мiсце, де була Олешкiвська Сiч, засипане пiсками та обсаджене лозою, i замiсть сiчових руїн там можна бачити лише самi кучугури й шелюги.
По веснi року 1727-го цариця Катерина I зiйшла зi свiту, й росiйська полiтика враз змiнилася. За недолiтнього царя Петра II владу в державi спершу забрав до своїх рук Меншиков, а пiзнiше - Довгорукi. Обидва вони були ворогами Малоросiйської Колегiї. I її враз було скасовано, а всемогутнього на Українi Вельяминова притягнено навiть до суду; влiтку ж року 1727-го на Українi було оповiщено про вибори нового гетьмана, причому росiйський уряд застерiг українську старшину, що нiхто iнший не буде затверджений на гетьманському урядi, як тiльки полковник Миргородського полку Данило Апостол.
Українська старшина i взагалi громадянство, не розумiючи того, що повернення на Українi до старих порядкiв зроблене не з переконання в потребi такого повороту, а тiльки з ворожнечi до вельмож, що стояли бiля влади за часiв Петра I, радiли, мов дiти, i чутка про полегкостi на Українi незабаром дiйшла й до Сiчi Запорозької й пiдняла там вплив Малашевича та прихильникiв росiйської зверхностi, так що того ж року, 19 жовтня кошовий отаман Павло Федорiв за згодою товариства послав до нового гетьмана листа з проханням поклопотатися про те, щоб цар узяв запорожцiв пiд свою руку.
З тих заходiв знову нiчого не вийшло. Росiя не хотiла воювати з Туреччиною, а через те й не бажала брати у свою владу Запорожжя; проте, маючи на увазi, що вiдносини Росiї з Туреччиною погiршали ще з часiв походу царя Петра I на персiв, росiйський уряд визнавав корисним пiд час вiйни з турками мати запорожцiв на своєму боцi й перестав надалi дратувати їх, як це було досi.

КРИВДА ЗАПОРОЖЦЯМ ОД ТАТАР

Тут на Запорожжi сталася подiя, яка зрештою повернула запорозьке життя в росiйську течiю й назавжди знищила в серцi Гордiєнка надiю зберегти автономiю Запорожжя пiд протекцiєю кримського хана та турецького султана.
В груднi 1727 року Калга-Салтан (друга особа пiсля хана) прибув до Бугу i звелiв усiм ватагам запорожцiв, що були там на рибальствi та полюваннi, кiлькiстю до 2000 душ, покинути все й рушити з наказу хана з ним на Буджак утихомирювати тих мурзiв, що неначебто повстали. Запорожцi послухали Калгу й разом iз тими татарами, що були пiд його рукою, воювали проти Бiлгородської орди. Але за якийсь час виявилося, що Калга-Салтан робив все те не з наказу хана, а самовiльно, повставши проти його влади. Слiдом за тiєю чуткою на Буджак прибув особисто хан iз великим вiйськом, i захопивши Калгу-Салтана, вiдрядив його до Стамбула на страту; запорожцiв же, одiбравши од них зброю, звелiв продати в неволю на галери.

ВИХIД ЗАПОРОЖЦIВ 3 ОЛЕШОК

Коли про цю подiю дiзналися по всiх рiчках та лугах Запорожжя, то зрозумiло, що все товариство надзвичайно обурилося проти татар та всiх прихильникiв татарської зверхностi. Тим часом на Сiчi, де пробувало здебiльшого старе козацтво, яке ненавидiло московськi порядки, за короткий час до того прихильники татарської зверхностi взяли гору й 23 травня 1728 року знову обрали кошовим отаманом Костя Гордiєнка. Тодi вороги бусурманства, згуртувавшись на Самарi, вирiшили силою забрати в Гордiєнка клейноди. Пiд проводом завзятого ворога бусурманiв - старого Iвана Гусака, вони, сiвши на 40 байдакiв, прибули в Олешкiвську Сiч, скликали там раду й почали дорiкати Гордiєнковi за те, що призвiв Вiйсько Запорозьке до такої недолi й ганьби, що татари не тiльки знущаються над запорожцями, а навiть продають їх у неволю. Коли ж Гордiєнко i колишнiй кошовий отаман Карпо Сидоренко почали казати про те, що росiйськi канальськi роботи гiршi за турецьку каторгу, то прихильники Гусака й Малашевича побили Сидоренка, вiд Гордiєнка ж забрали клейноди, а самого закували в кайдани.
Забравши владу до своїх рук, прихильники московської зверхностi розгромили на Сiчi всi крамницi й шинки, забрали з церкви всi святощi й, пiдпаливши сiчовi будинки, перевезлися пiд Кизикерменом через Днiпро на правий берег i пiшли на мiсце Старої Сiчi на устя Чортомлика. Там запорожцi настановили кошовим отаманом Iвана Гусака й розiслали по всiх кутках Запорожжя звiстку про перехiд Коша на старе мiсце.
Пiсля того ж Iван Гусак вiдрядив до Петербурга посланцiв iз проханням, щоб Вiйсько Запорозьке було взяте пiд росiйську

читати