Завантажити

Верлан рушив походом по всiй Брацлавщинi, руйнуючи панськi маєтки, вирiзуючи жидiв, ксьондзiв та унiатських попiв i змушуючи людей присягати на вiрнiсть росiйськiй царицi. Згодом вiн перекинувся на Подiлля й Волинь: громив невеликi хоругви польського вiйська, захопив Жванець i Броди та сягав аж до Кам'янця та Львова.
На Подiллi хвиля повстання пiдхоплена "левенцями", якi ще з часiв великого руху козаччини кублилися понад Днiстром, ховаючись за таких часiв у Волощину, а в Галичинi - "опришками", i згодом докотилася до верховин Прута, Черемоша й у Карпати до гуцулiв, де продовжилася аж до року 1745-го пiд проводом прославленого в народних пiснях Довбуша.
Ой, попiд гай зелененький,
Ходить Довбуш молоденький,
На нiженьку налягає,
Топiрцем ся пiдпирає
Та й на хлопцi покликає:
"Ой ви, хлопцi, ви, молодцi!
А сходiться враз докупцi,
Бо будемо раду мати,
Де пiдемо розбивати,
Щоби Кути не минути,
До Косова повернути.
Тепер, хлопцi, iдем спати,
Бо маємо рано встати,
Та вставайте всi раненько,
Убирайтеся борзенько
У постоли скирянiї,
У волоки шовковiї,
Бо зайдемо та до Дзвiнки -
До Штефанової жiнки".
"Ой, Довбушу, ти, пане наш,
Там пригода буде у нас!"
"Ви на мене уважайте -
По двi кулi забивайте,
Станьте, хлопцi, пiд ворота,
А я пiду пiд вiконце -
Чи спить моє любе серце?..
Рух українського люду на Київщинi та Брацлавщинi було припинено зовсiм несподiвано. Станiслав Лещинський того ж року втiк iз Польщi за кордон, пани ж його партiї скорилися росiйському урядовi й просили оборонити їх од нападiв гайдамак та допомогти їм вгамувати непокiрливих селян. Росiйський уряд згодився на те, й тi самi начальники росiйського вiйська, якi нещодавно закликали селян бити панiв, того ж 1734 року надосiнь розгромили ватаги Верлана й iнших провiдцiв - гайдамак, а далi почали винищувати на Українi й дрiбнiшi гайдамацькi загони; винищувати й захоплювати навiть поодиноких козакiв i без жалю вiддавати їх на суд тим же польським панам, якi од них потерпали. Можна гадати, який був суд: гайдамакам i всiм, хто не хотiв коритися панам, поляки завдавали нелюдських мук i здебiльшого навiть замордовували на смерть.
Багато при цьому загинуло люду й тiльки дрiбним гайдамацьким ватагам та поодиноким запорожцям пощастило втекти до Чути, або сховатись понад Бугом у байраках Запорожжя.
Звiдтодi, себто з першого року iснування Нової Сiчi, життя Вiйська Запорозького сполучилося з життям гайдамакiв, що найбiльше мiстилися на островi Мигеї на Бузi, в Чутi та по глибоких байраках, що спадають до Бугу, Iнгулу та Iнгульця.
Проте на захiднiй Українi - Волинi, Подiллi, Галичинi й на Покуттi гайдамацький рух ще довго не вщухав, i в народнiй поезiї думи докладно розповiдають про одну щасливу для повстанцiв баталiю бiля Городецьких ставкiв, чи озер, i про нещасливу - в лiсi пiд Шаргородом на Подiллi.

Годi, годi, козаченьки, в обозi лежати,
Ой, ходiмо пiд Гусятин жидiв розбивати!
А в п'ятницю до полудня жиди розбивали,
А в суботу в Iванкiвцях худобу забрали.
Козаченько-стороженько своїм знати дає:
Ой, з-за гори високої да з зеленої дубини
Iдуть ляхи на три шляхи за пiвтори милi.
Крикнув козак запорозький да на свої люде:
"Йдеть волинський воєвода - баталiя буде!"
Перед себе десять тисяч ляхiв проганяли,
На крикливiй дорiженцi там ся iспiткали,
Дали ляхам привiтання, аж з коней спадали.
Виступали козаченьки iз мiста Зiнькова,
Ой, летiли вражi ляхи з коней, як солома;
А добре ся пани ляхи з козаками били,
Що лежить їх з-пiд Городка на пiвтори милi.
Гей, показав Медвiдойко богатирську силу,
Що потопив панiв ляхiв в Городецькiм ставу.
А Волинський воєвода з гори поглядає:
Пан Борейко без кульбаки, охляп утiкає.
Нещасливий мiсяць-квiтень настав у сiм року:
Рейментарю Борейковi потекла кров з боку.
Поклонився пан Борейко пану воєводi:
"А вже ж менi з козаками воювати годi!"
Борейкова дружинонька волає долами,
Один каже до другого: "Вже пана не мами!"
Борейкова дружинонька волає до неба,
Оден каже до другого: "Розiйтися треба!"
Нещасная баталiя пiд Солонкiвцями,
Лежать ляхи з козаками да все купоньками.
Нещасливая та битва лиха наробила:
В Солонкiвцях iз ляшенькiв висока могила!
Борейкова дивiзiя в той час замiшала
Да й лядському всьому вiйську шика поламала.
В славнiм мiстi, у Кам'янцi, стрельнули з гармати:
Не по однiм по ляшеньку заплакала мати.
В славнiм мiстi, у Кам'янцi, стрельнули з рушницi,
Не по однiм по ляшеньку плакали сестрицi.
Iдуть ляхи на Вкраїну, все собi думають,
А до Лугу козацького дороги питають.
Стоять ляхи в Шаргородi. В Лузi дають знати:
"Де вже ж ляхи, пани брати, козакiв вiшають".
Гей, iз лiсу iз Кицманя, сталася там зрада,
Ах, пропала Лужецькая велика громада!
Пан Любковський, рементар, в коло луг оточив,
А Пiдгурський з молодцями в очi їм заскочив.
Вийди з Вербки, Медвiдойко, Луга рятувати,
А вже ж нам тут,

читати