Завантажити

Єлизавета Петрiвна.

ДРУГИЙ ГАЙДАМАЦЬКИЙ РУХ НА УКРАЇНI

Весь час турецької вiйни народнi рухи на Правобережжi не вщухали. Люди не хотiли коритися польськiй владi й гуртувалися по лiсах, створюючи ватаги. Тiльки на той час поляки мали завзятого собi оборонця в особi Сави Чалого. З полком найманого польського вiйська вiн стояв у Немировi й звiдтiля без жалю вистежував i громив ватаги своїх колишнiх товаришiв, а коли тi якось почали втiкати на Запорожжя, то вiн скористався з того, що Вiйсько Запорозьке було на вiйнi, вскочив слiдом за гайдамаками з полком полякiв та волохiв у запорозькi землi, зруйнував на Бузi запорозький Гард, не пожалiвши навiть церкви та рибальських гардiв (приладдя для рибальства).
Звiстка про цю подiю страшенно обурила не тiльки гайдамацьких ватажкiв, а й Вiйсько Запорозьке, як громаду, бо зрада запорожця товариству була тяжкою ганьбою всьому Вiйську Запорозькому... I от один iз гайдамацьких ватажкiв - Гнат Голий заповзявся скарати Саву Чалого за його зраду. Прихопивши з собою десяток найзавзятiших товаришiв, вiн потай пробрався в Немирiв, де Сава проживав у добротному будинковi, й однiєї ночi вдерся з кiлькома козаками у хату до Чалого. Побачивши давнього приятеля на порозi, Сава зразу зрозумiв, з якою метою той прийшов, i хотiв було оборонятись, та Гнат Голий iз товаришами накинулися на нього зi списами i, захопивши живого в бранцi, привезли на Сiч, а там вiйськовий суд засудив зрадника до смертної кари, i Саву Чалого козаки забили киями.
Зрада Чалого й кара з боку запорожцiв справили на Українi велике враження, й це вiдбилося в багатьох народних пiснях, i кобзарi й досi спiвають на Українi:

Ой, був у Сiчi старий козак, на прiзвище Чалий,
Вигодував сина Саву ляшенькам на славу.
"Ой, чи бачиш, старий, сiдий, а що твiй син робить, -
Як полове запорожцiв - то в кайданах водить!"
Ой, як крикнув старий, сiдий та на запорожцiв:
"Хiба ж нема помiж вами удалих молодцiв?!"
Обiзвався Гнатко-братко: "Та нi в вiщо вбратись;
Знаю, знаю пана Саву - можу з ним погратись"
"Ой, як можеш, брате Гнате, з Савою погратись,
Буде тобi, брате Гнате, у вiщо й убратись"
Ой, ще не свiт, ой, ще не свiт, ой, ще не свiтає,
А вже Гнатко з кравчиною коники сiдлають.
Заїхали в нову корчму меду-вина пити.
Набiгались вражi ляхи, - хотiли побити.
Ой, вдарили запорожцi навхрест шабельками,
Повтiкали вражi ляхи попiд рученьками.
Ой, був Сава в Немировi в тестя на обiдi,
Та не знав вiн i не вiдав об своїй гiркiй бiдi.
Приїжджає та пан Сава та до свого двору,
Питається челядоньки: "Чи все гаразд дома?"
"Ой, все гаразд, пане Саво, i добра година:
Породила твоя панi хорошого сина;
Ой, все гаразд, пане Саво, та за одно страшно:
Виглядають гайдамаки iз-за гори часто"
"Та нехай вони виглядають, - я їх не боюся! -
Єсть у мене вiйська много, - я з ними поб'юся!"
Ой, сiв Сава кiнець столу та листоньки пише,
А Савиха молоденька дитину колише;
Сидить Сава в кiнцi столу, листоньки читає,
А Савиха молодая важкенько зiтхає:
"Ой, ну, люлi, мале дитя, ой ну, люлi, спати, -
Наїхали гайдамаки до нашої хати".
А у того пана Сави весь двiр на помостi,
Приїхали та до нього козаченьки в гостi.
"Здоров, здоров, пане Саво, а що ти гадаєш:
Здалека ти гостей маєш, - чим їх привiтаєш?"
"Ой, чим же вас, милi братця, я буду вiтати, -
От дав менi господь сина, - буду в куми брати".
"Ой, чом же ти, пане Саво, тодi не кумався,
Як у Сiчi з отаманом у вiчi видався?
Та йшов же ти бiля його та й не привiтався?"
"Пiди, хлопку, пiди, малий, та уточи пива, -
Та вип'ємо з козаками за малого сина;
Пiди, хлопку, пiди, малий, та уточи меду, -
Трудно-нудно на серденьку: головки не зведу!"
"Не того ми наїхали, щоб пить, кумувати,
Хочем тебе, пане Саво, iз душею взяти.
Було б тобi, пане Саво, Гард не руйнувати,
Коли хотiв запорожцiв в куми собi брати!
Було б тобi, пане Саво, шкоди не робити,
Запорозьким козаченькам голов не лупити,
А пiймавши у неволю, - в кайданах не водити".
Ой, кинувся да пан Сава до ясної зброї, -
Та пiдняли пана Саву на ратища вгору.

Вiдплачуючи за Саву Чалого, польськi пани з чималим полком вiйська гналися за ватагою Гната Голого та, не наздогнавши її, напали на запорозький Гард i вдруге зруйнували його. Запорозький Кiш скаржився з приводу цього Сенату, й росiйський уряд листувався з польським урядом, та поляки так i вiдповiли, що Гард поруйновано за те, що запорожцi наскочили на Немирiв i захопили там польського полковника Саву Чалого.
Пiсля того наскоки гайдамакiв на польських панiв на Правобережжi довго не припинялися й викликали з боку польського уряду скарги в Петербург на те, що по вiйнi Росiї з Туреччиною не запрошували Польщу до межування земель, i через те нiбито запорожцi захопили бiля Синюхи польськi землi. З приводу цього наприкiнцi року 1744-го Київський генерал-губернатор Леонтьєв наказав кошовому Якиму Iгнатовичу розпитати запорозьких дiдiв та

читати