Завантажити

пiддався, i хоч викликав Деркача на Сiч, але у Глухiв до гетьмана не послав, доповiвши гетьмановi, що вiйськова рада обмiркувала вчинок Деркача й визнала його гiдним полковником паланки. Щоб виконати царський наказ, Розумовському довелося для слiдства в цiй справi послати на Сiч окремого полковника. Тодi Лантух, маючи за неможливе керувати вiйськом натодi, коли одвiчнi вiйськовi права, як вiн казав, "топчуть у багно", напередоднi року 1764-го зрiкся кошевства.
На радi 1 сiчня козаки довго вагалися, кого обрати, i врештi наставили старого курiнного отамана Канiвського куреня Пилипа Федорова. То був видатний сiчовий дiд. Як однодумець i прихильник небiжчика Костя Гордiєнка, вiн брав участь в оборонi року 1709-го Старої Сiчi з Якимом Богушем од росiйського вiйська i врятувався тодi од смертi тiльки тим, що мав силу перепливти рiчку Скарбну й заховатись у плавнi.
Першим дiлом старого кошового було налагодити вiдносини Вiйська Запорозького з Кримом, i це йому вдалося; далi звелiв полковниковi Андрiю Порохнi об'їхати всю межу Запорожжя, починаючи од Днiпра, по Орелi й до Дiнця й далi до устя Кальмiуса, i всiх, хто осiв там слободами й хуторами без дозволу Коша, зiгнати геть за межi Запорожжя. Наслiдком такого наказу було те, що деякi оселi були зруйнованi; бiльшiсть же сiл охоче перейшла в пiдданство Запорозького Вiйська й лишилась на своїх грунтах.
Такi розпорядження Пилипа Федорова у столицi визнали свавiллям i змусили його i сiчня 1765 року зректися кошевства. Старий запорозький лицар, подякувавши товариству за хлiб та сiль, пiшов у Самарську пущу оплакувати колишнє вiльне козацьке життя; на його ж мiсце, отаманом, рада обрала Петра Калнишевського.

КОШОВИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ

Калниш, або ж Калнишевський, родом був iз вiйськової старшини Лубенського полку й, незважаючи на те, що зовсiм не знав грамоти, був чоловiк досвiдчений, розумний i дуже набожний. Року 1763-го вiн збудував церкву в Лохвицi, року 1768-го - церкву Петра й Павла в Межигiрському монастирi й нарештi, року 1770-го - церкву святої Покрови в Ромнах.
Ще до обрання Калнишевського на отамана, а саме 10 листопада 1764 року, указом царицi Катерини II гетьманство на Українi було востаннє скасовано, i знову Україною почала керувати колегiя з чотирьох росiян та чотирьох українцiв. Фактичним же правителем України, а разом iз тим i Запорожжя - став граф Румянцев.

ЗАЛЮДНЕННЯ ЗАПОРОЖЖЯ

Першою подiєю за Калнишевського було нове "описанiє" земель Вiйська Запорозького. Воно тривало весь 1766-й та ще й 1767-й роки. Кошовий, що побував уже з депутацiями в Петербурзi, знав, що всi сусiди Запорожжя зазiхають на вiльнi запорозькi степи i що єдиний засiб зберегти їх, це - залюднити самому Вiйську Запорозькому; i от вiн iз перших же мiсяцiв своєї працi почав заохочувати козакiв з України переходити на землi Запорожжя, а сам з депутатами вiд Вiйська поїхав у Петербург клопотатися знову, щоб на запорозькi землi було видано царську грамоту. Ця неспокiйна доба запорозького життя у зв'язку з подальшими подiями вiдбилась навiть у народнiй пiснi:
Ой, з-пiд города, з-пiд Лизавета сизi орли вилiтали,
А в городi та в Лизаветi все пани собирались.
Пани сенатори, пребольшiї генерали, вони думали, гадали:
"Ой, як би нам, панам сенаторам, запорозьку землю взяти?
Ой, як би ж нам, ой, як би ж нам їх вольностi одiбрати?"
Ой, одiбрали всi вольностi запорозькi, почали лани дiлити.
Ой, одiбрали та всю запорозьку землю, тепер самi владають,
А до запорожцiв, низових молодцiв, часто листи посилають.
А запорожцi та добрi молодцi усе теє та гаразд знали -
Посiдлали воронi конi та пiд турка втiкали.
Але даремнi були заходи Петра Калнишевского й до того, щоб залюднювати вiйськовi запорозькi землi. Хоч за нього понад рiчками Запорожжя справдi з'явилося чимало хуторiв, а деякi селитьби, що iснували ранiше, тепер поширилися й обернулися на села й слободи,як наприклад:
Романкове, Тритузне, Карнаухiвка, Таромське, Дiївка, По-ловиця, Чаплинська Кам'янка, Самара, або Новоселиця, Кiльчень, Чаплi й Никитине, та тiльки згодом i це залюднення земель було зараховане в провину Вiйську Запорозькому: пани сенатори довели царицi, нiби запорожцi для того заводять у себе хлiборобство, щоб економiчно не залежати вiд Росiї та вiдокремитись од неї.
Нове "описанiє" запорозьких земель скiнчилося тим, що в Запорозького Вiйська вiдiбрали землi по Орелi на пiдставi того, що за Прутською умовою тi володiння належали до Росiйської держави. 18 липня року 1767-го Кiш Запорозький виряджав у Москву нових депутатiв, викликаних туди для участi в складаннi "Нового уложенiя", й козацька рада надала їм наказ про те, чого вони мають домагатися для Запорожжя. Ось тiльки найголовнiшi пункти:
1). Потвердження прав i давнiх вольностей Вiйська Запорозького, наданих од польських королiв та литовських князiв. Щоб те потвердження записати для "незабвенностi" в генеральне "Уложенiє".
2). Щоб землi, вiдмежованi Донському вiйську, пiд Ново-Сербiю, Слов'яно-Сербiю та

читати