Завантажити

сотнику, в Богуслав iз нами!"
А в'їхали в Богуслав у середу вранцi,
Накидали в тiй годинi жидiв повнi шанцi.

Здобувши пiсля того ще й Черкаси та прилучивши до себе кiлька загонiв iнших ватажкiв, Залiзняк пiдступив пiд Лисянку, де в замку Яблонiвського скупчилося бiльше 200 панiв та жидiв. Поляки почали, було, обороняти замок, та мешканцi-українцi одчинили Залiзняковi браму, й колiї, вдершись у замок, лютували над поляками й жидами, а ще гiрше над католицькими ксьондзами.
Скрiзь, де колiї брали мiстечка, замки й мiста, вони руйнували панськi оселi й будинки, мордували жидiв та ксьондзiв i палили костьоли.
Покiнчивши з Лисянкою, Залiзняк зi своїми ватагами наближався до Уманi, куди збiглося багато шляхти та жидiв i де мiстилися чималi польськi скарби. Оборона мiста лежала головним чином на двiрських козаках пана Потоцького на чолi iз сотником Iваном Гонтою. Вiн мав у полякiв велику шану, а проте, коли спалахнуло повстання Залiзняка, Гонта згадав, якого батька вiн син, i увiйшов iз Залiзняком у зносини.
Гонта, сотник Уманський, помiж вiйськом ходить,
А з Максимом Залiзняком листами говорить.
А в недiлю рано стали в дзвони бити,
Гей, став Гонта з козаками пiд Умань пiдходити.
Коли Залiзняк уже зовсiм наблизився до Уманi, Гонта вийшов зi своїми козаками йому назустрiч, нiби игоб би-тися з ним, а проте прилучився до нього.
Разом iз Гонтою Залiзняк здобув Умань, а далi, й замок, у якому оборонялася польська шляхта; побив багато полякiв i жидiв, поруйнував костьоли та єзуїтськi школи i взагалi вчинив погром, найбiльший з усiх, якi досi робив.
Доки Залiзняк був пiд Уманню, iншi гайдамацькi ватажки громили польську шляхту по iнших мiсцях. Семен Неживий з-пiд Мошен хазяйнував на Черкащинi, Iван Бондаренко - на Полiсi, а Якiв Швачка розправлявся з панами та жидами в околицях Бiлої Церкви, Василькова та Фастова. Цього ватажка колiїв теж оспiвала народна пiсня:

Ой, не звiть мене Швачкою,
А звiть мене Кийло!
Позаганяв жидiв, позаганяв ляхiв
В Бiлу Церкву на стiйло.
Ой, вже ж тая Бiлая Церква
Та оббитая китайками;
Ой, тепер вона да завойована
Да славними козаками!
Ой, хвалився та батько Швачка,
Та до Фастова йдучи -
Ой, будемо драти, панове молодiї!,
З китайки онучi.
Та ходить Швачка та по Фастовi
Та й у жовтих чоботях -
Ой, вивiшав жидiв, ой, кивiшав ляхiв
Та на панських воротах.

У тi ж часи стався випадок, що дуже зашкодив справi народного повстання на Українi i навiть Вiйську Запорозькому. 18 червня гайдамацький загiн козакiв у 300 душ напав на мiстечко Палiєве Озеро, бiля турецького кордону, й почав бити там полякiв i жидiв; коли ж тi стали тiкати в сусiднє турецьке мiсто Балту, гайдамаки обложили те мiсто i давай вимагати, щоб турки видали їм утiкачiв. Турецький каймакан на те не згодився i запросив зi свого боку, щоб гайдамаки вiдступили геть од кордону. Тодi гайдамаки вдерлися в Балту силою i побили не тiльки полякiв та жидiв, а й туркiв.
Той випадок обурив турецького султана, що тiльки й чекав, як би розпочати вiйну з Росiєю; росiйський же уряд обвинуватив у цiй подiї запорожцiв, посилаючись на те, що вони брали участь у гайдамацтвi, та й на саме українське повстання глянув уже неприхильним оком.
Щоб виправдати Вiйсько Запорозьке, Калнишевський негайно вислав iз Сiчi на чолi iз Сидором Бiлим кiлька сот козакiв гамувати колiїв, та тiльки запорожцiв попередив росiйський генерал. Серед лiта Барську конфедерацiю було придушено, й росiйський генерал Кречетников у Бердичевському замчищi взяв Пулавського в бранцi. Зараз же пiсля того польський король попросив царицю Катерину допомогти йому своїм вiйськом приборкати "хлопське" повстання. Росiї пiсля знищення Барської конфедерацiї народне повстання на Українi було вже не потрiбне, й цариця, вдаючи iз себе незадоволену з того, що повстання вибухнуло неначе з її дозволу, звелiла начальникам росiйського вiйська схопити привiдцiв повстання.
На пiдставi того наказу генерал Кречетников прибув iз своїм вiйськом до Уманi й зупинився поруч iз табором Залiзняка, що нiчого ще не вiдав про змiну полiтики росiйського уряду, i, вдаючи iз себе, як було й досi, спiльника козакiв, закликав усю гайдамацьку старшину до себе на бенкет. Не маючи нi гадки про лихо, Залiзняк, Гонта й iншi гайдамацькi ватажки пiшли до намету росiйського генерала на снiданок, але як тiльки вони пiдгуляли, Кречетников звелiв їх усiх пов'язати.
Проте, мабуть, Залiзняк пив, та не упивався, а стежив за кожним рухом Кречетникова, бо коли почали роздивлятися помiж пов'язаними на бенкетi й у гайдамацькому таборi, то виявилось, що хоч усiх ув'язнених гайдамакiв було аж 845 i з них 65 запорожцiв, та тiльки Залiзняка помiж ними не знайшли. Це ще дужче ствердило народнi думки, що Залiзняк - характерник i напустив на москалiв ману так, що тi не побачили, як вiн виходив iз намету Кречетникова й далi - з табору.
Пiсля того росiйськi генерали й полковники так само позахоплювали мало не всi iншi гайдамацькi ватаги, бо вони

читати