Завантажити

перевозу через Днiпро татар. З цими суднами 16 квiтня 1771 року iз Сiчi вирушив уповноважений радою полковник Якiв Сiдловський. Незважаючи на свою невелику силу, запорожцi пропливли до Килiї, а далi, виконуючи накази генералiв росiйського вiйська, ходили пiд Тульчу, Смаїлiв (Iзмаїл), Браїлiв, Мачин, Гiрсове та Силiстрiю й iншi мiста, якi здобувало росiйське вiйсько. Пiд Тульчою запорожцi, якi колись за часiв Сагайдачного, штурмували й захопили чотири турецькi кораблi й чимало галер та менших суден, а в гирлах, бiля устя Дунаю, добули 8 галер iз 26 гарматами. Окрiм того, козаки скрiзь вистежували туркiв, нападали на їхнi бекети, чимало брали в полон й пiднесли славу Вiйська Запорозького на таку височiнь, що вона вже давно не бувала. На жаль, i втрати Вiйська пiд час сього походу були великi, й навiть був поранений i помер од ран сам полковник Сiдловський.
Третiй вiддiл Запорозького Вiйська в 500 козакiв пiд проводом Опанаса Колпака був з армiєю князя Долгорукого i вiв їй перед у походi на Перекоп. 21 травня Колпак перейшов Бiлозерку й, проминувши Каїрку, Виливали, Чорну Долину, Зелену Долину, Чаплинку та Каланчак, подолав недалеко Перекопа Гниле Море й сповiстив Долгорукого, що татари засiли в Перекопi й не виходять iз нього, хоч запорожцi й пiд'їздили пiд самi стiни та викликали їх на герць. Опрiч того, Колпак дав Долгорукому вiдомостi, де зручнiше штурмувати перекопськi мури i де й як покопанi перед мiстом рiвчаки.
Завдяки таким даним росiйське вiйсько легко взяло стiну, що йшла од Перекопу до Чорного моря, й атакувало хана з його вiйськом за мiстом. У цьому бою запорожцi взяли дiяльну участь, виманили татарську кiнноту на росiйськi гармати, а коли кiннота розгубилася - кинулися їх гнати й перебили бiльше тисячi татар. Баталiя скiнчилася тим, що Перекоп здався, а хан iз рештою вiйська кинувся тiкати, та запорожцi ще довго його гнали, маючи бранцiв i здобич.
Вiд Перекопу запорожцi наступали на Карасубазар, але той здався без змагання, тодi їх було послано через гори на Кафу. В горах запорожцi мали запеклi сутички з татарами й, розгромивши їх, захопили чималу здобич.
Прибувши з боєм пiд Кафу, Колпак дiждався, доки пiдiйшло росiйське вiйсько, й потiм узяв зi своїми запорожцями участь у бою пiд Кафою i в штурмi цiєї стародавньої фортецi. Бусурмани були переможенi. Хан iз яничарами та безлiч туркiв i заможних татар повтiкало кораблями в Туреччину. Кафа ж здалася на милiсть звитяжцiв.
Пiд час боїв бiля Кафи запорожцi захопили три ворожi корогви, булаву й чимало всiлякого добра, та тiльки все те, як i здобич, здобуту ранiше, всупереч iз запорозькими звичаями було забрано за наказом росiйських генералiв. З приводу цього Колпак скаржився в рапортах до кошового.
Пiсля Кафи запорожцi пiшли на Арабатську Стрiлку й узяли там штурмом фортецю. Коли ж увесь Крим скорився, Колпака з запорожцями було переведено на устя Днiпра.
За походи 1771 року цариця Катерина знову видала Вiйську Запорозькому грамоту (22 лютого 1772 року), в якiй, вихваляючи його, писала, що милiсть i ласка її до Вiйська не тiльки надалi не зменшиться, а навiть збiльшиться.
По веснi року 1772-го Вiйську Запорозькому знову велено було вислати байдаки на Дунай, i на похiд було видано 5000 карбованцiв. Замiсть померлого вiд рани Сiдловського, своїм привiдцем на цей раз запорожцi обрали полковника Мандра. З ним козаки, рушивши iз Сiчi 5 травня, щасливо минули Очакiв та Кiнбурн, перестояли бiля Хаджибея та Акермана негоду й наближалися вже до Дунаю, коли на морi знову знялася хуртовина й, розбивши два байдаки Канiвського та Вищестеблiвського куренiв, потопила їх з усiм знаряддям та трьома запорожцями; решта ж ледве врятувалася на iнших байдаках.
Прибувши на Дунай, запорожцi стали чинити напади на турецькi судна i в боях втратили бiля сотнi козакiв. Тут же вiдбулося замирення до березня 1773 року, й запорожцi, що припливли на байдаках, цiлу зиму протрималися на Дунаї.
Головне Запорозьке Вiйсько з Калнишевським на чолi в роцi 1772-му знову стежило за турками в Очаковi. На низу Днiпра плавав iз 1000 козакiв полковник Рубан. У Перевiзькiй, на устi Iнгульця, стояла запорозька залога з 200 козаками, а полковник Колпак iз п'ятьма сотнями був то в Олешках, то на Прогноях; одного ж разу князь Прозоровський викликав його в Ак-мечеть (Сiмферополь), бо хоч татари вже й перейшли пiд росiйську протекцiю, а все-таки були неспокiйнi й чинили наскоки.
Цього року частина запорожцiв на Дунаї перебувала пiд рукою Потьомкiна, i їхнє життя, звичаї та смiливiсть так йому сподобалися, що вiн i собi захотiв приписатися до запорозького товариства i звернувся з приводу того до кошового листом од 15 квiтня 1772 року, в якому, називаючи Калнишевського батьком, просив милостиво зарахувати його до Кущiвського куреня.
Запорожцi прийняли Потьомкiна до товариства й дали йому сiчове прiзвисько Грицько Нечоса, бо князь носив на головi пишну перуку. Коли Калнишевський видав Потьомкiну атестат на козацтво, той окремим листом йому дякував за те i дав обiцянку

читати