Завантажити

ця почала поширюватись у вiйську, та про неї довiдався один iз сiчових священикiв i застерiг Калнишевського, а той ужив заходiв, щоб завчасу загасити бунт.
На початку року 1770-го все Запорозьке Вiйсько було подiлене на три частини. Головне вiйсько - 7352 козакiв iз Калнишевським на чолi було вiддане пiд команду князя Прозоровського. Друге вiйсько - Низове, 2930 козакiв - пiд керуванням вiйськового старшини Третяка - на чотирьох десятках байдакiв випливло в лиман пiд Очакiв; нарештi, третя частина вiйська - 995 козакiв - пiд орудою полковника Порохнi стала пiд команду генерала Берга, вiйсько якого стояло на рiчцi Концi.
З першого вiйська ватаги комонних запорожцiв об'їхали всi степи бiля Очакова, здобули його передмiстя, причому 10 запорожцiв було вбито та 27 поранено, i дiйшли до Днiстровського лиману. Виявилось, що татари поховались у фортецях та за Днiстром i навiть худобу свою позаганяли так, що запорожцям небагато дiсталося здобичi.
Запорозькi байдаки з полковником Третяком цiле лiто вишукували ворогiв у лиманах i мали зачiпку з турками бiля Кiнбурзького замку. Зачувши на Кiнбурзi стрiлянину, з Очакова випливли 11 турецьких кораблiв i погнались за запорожцями. Третяк заманив туркiв до Днiпрових гирл. Зчепився там iз ворожими кораблями й невеликими гарматами iз своїх байдакiв накоїв трьом кораблям такої шкоди, що весь турецький флот мусив тiкати назад у Очакiв. Восени, повернувшись на Сiч, Третяк попросив генерала Панiна, чи не можна б дати Вiйську Запорозькому хоч двi гармати, якi б стрiляли так далеко, як турецькi.
Тiєї ж осенi головний вiддiл Запорозького Вiйська ходив пiд рукою князя Прозоровського пiд Очакiв. Проти нього з фортецi виступила залога в 5000 душ iз гарматами, та запорожцi разом iз донцями та карабiнерами розгромили її й захопили здобич: три мiдяних гармати, 11 прапорiв, пернач та безлiч усiлякої зброї. Як виходить, цей бiй був нелегкий, бо в запорожцiв загинув курiнний отаман Якiв Воскобойник та поранило курiнного Михайла Дегтяря i двох вiйськових старшин, Iвана Бурноса та Пилипа Стягайла.
Пiсля того, як турки й татари були розбитi бiля рiчки Ларги, а пiзнiше бiля Кагулу, татари кинулись тiкати iз Буджака через Очакiв та Кiнбурн у Крим. Тут їх вистежив Данило Третяк своїм флотом, розбив деякi їхнi загони й захопив 673 душi невiльникiв, здебiльшого волохiв та жидiв, а пiзнiше напав на самого кримського хана, коли той переїздив через Кiнбурнзьку косу й, знищивши вiйсько, що з ним було, вiдiбрав двi корогви та срiбну, з позолотою, палицю. Навiть сам хан ледве не дiстався йому в бранцi. З визволеного полону волохiв було поселено на запорозьких землях бiля устя рiчки Сури, - село Волоське, що iснує й зараз; жидiв же запорожцi не захотiли тримати на своїй землi й одiслали в фортецю святої Єлизавети до росiйського начальства.
Надходила вже зима, а проте низовому загоновi запорожцiв накинули ще нову роботу. Побачивши, що розбите турецьке вiйсько пiшло за Дунай, а кримський хан ледве втiк у Крим, Буджацькi й Едiсанськi татари, а далi й Едiчкульськi та Джамбуйлуцькi, залишившись без турецької оборони, перейшли пiд владу Росiї. Щоб забезпечити першi двi орди вiд впливу та помсти туркiв, росiйський уряд надумав перевезти їх на лiвий бiк Днiпра разом iз їхнiми гарбами, худобою та збiжжям. Оту тяжку роботу Панiн i накинув на Третяка.
У листопадi запорожцi серед криги, що пливла Днiпром, мусили перевозити на вiйськових: байдаках i людей, i коней, i гарби з усiляким збiжжям. Бiля Кизикермена козаки таким чином переправили бiля 12000 татар та кiлька десяткiв тисяч коней i худоби, але при тому втратили три десятки вiйськових байдакiв та застудили чимало товариства.
За службу Запорозького Вiйська цариця Катерина 5 сiчня 1771 року видала указ, яким "за отличные в прошлую и нынешнюю камлании отлично-храбрые противу неприятеля поступки и особливое к службе усердие" пожалувала Калнишевському золоту медаль, обсипану самоцвiтами, iз власним портретом. Таїкi ж медалi, тiльки без самоцвiтiв, були пожалуванi; вiйськовому обозному Павлу Головатому, писаревi Iвану Глобi, хорунжому Якову Качалову, осавулу Сидору Бiлому, суддi Миколi Косапу й вiйськовим старшинам: Iвану Бурносу, Андрiю Носачу, Андрiю Порохнi, Андрiю Лук'янову, Макару Нагаю, Софрону Чорному, Пилипу Стягайловi, Лук'яну Великому, Олексi Чорному та Василевi Пишличу.
Пiсля цього року у царському дворi стало звичаєм, або, сказати б, увiйшло в моду, записуватися вельможам у запорозькi козаки, й першими записались граф Панiн та князь Прозоровський.
Цiлу зиму, як i попереднiй рiк, запорожцi мусили тримати в степах бекети; по веснi ж Вiйсько Запорозьке знову подiлилось. Кошовий iз 6000 козакiв та 12 гарматами пiшов пiд Очакiв та Хаджибей i мав там три щасливi баталiї з ворогами: 21 червня, 15 вересня та 9 жовтня. Друга частина вiйська попливла байдаками на низ i цього разу не тiльки лиманом, а й давнiм запорозьким шляхом - на Дунай.
На жаль, тепер вiйсько мало тiльки 19 байдакiв, бо решта загинула i зiпсувалася пiд час

читати