Завантажити

землях, мав у всiх паланках всього 1260 козакiв, та й тi були розкиданi, через те вiн не змiг оборонити лiвобережного Запорожжя, й татари попалили багато зимiвникiв та слобiд, забрали в неволю понад 300 душ, i мiж ними 60 запорозьких дiдiв-пасiчникiв, та до того, ще зайняли 22 000 голiв запорозької худоби, з якої 600 коней самого кошового. Незважаючи на таку небезпеку для Запорожжя, Калнишевський мав був iти на Буг i звiдтiля вислати в авангард вiйська генерала Зорича 1000 запорожцiв пiд проводом старшин Андрiя Ляха та Олекси Чорного. В серпнi iз наказу Румянцева, вiн кинув ще два загони на помiч генераловi Зоричу: один пiд проводом Павла Головатого пiд Очакiв i другий пiд проводом Андрiя Носача - до Днiстра.
Таким чином усе Запорозьке Вiйсько було подiлене на дрiбнi загони, воювало без власної iнiцiативи й було тiльки на послугах у вiйська росiйського, ведучи йому перед та показуючи шляхи, криницi, мiсця для таборiв тощо. Проте всi вiддiли запорожцiв воювали смiло i стали росiйському вiйськовi у великiй пригодi, а один з тих вiддiлiв, який од Носача перейшов до Семена Галицького, повернувся восени на Сiч навiть з великою здобиччю, пригнавши 18 бранцiв, 20000 коней, 1000 рогатої худоби, 4000 овець та 180 верблюдiв. Частину здобичi було одiслано Кошем у подарунок Румянцеву й сенаторам; решту ж подiлили вiйськом, як звичайно.
Щасливий ще похiд стався в листопадi 1769 року пiд орудою полковника запорозького Колпака. Вiн вистежив татар бiля рiчки Вовчої, розгромив їх упень i захопив корогву та 170 коней.
У листопадi Калнишевський iз головним вiйськом урочисто вступив у Сiч. Наказний кошовий Iван Бурное iз старшими дiдами зустрiв вiйсько верхи бiля Багнової могили, коли ж вiйсько наблизилось до самої Сiчi, то на сiчових баштах стали палити з гармат.
На зиму запорожцi розiслали в степи бекети й поставили на могилах "хвигури": 1) бiля устя рiчки Кам'янки; 2) на низу Днiпра в урочищi Скалозубовiм; 3) за Днiпром, проти Сiчi, на урочищi Темному; 4) над Днiпром, на Лисiй горi; 5) на урочищi Городищi (Кам'яний Затон); 6) в Голiй Пристанi на Днiпрi; 7) над Днiпром, в урочищi Тарасiвському; 8) в урочищi Бiленькому; 9 та 10) на Днiпрових островах - Хортицi й Дубовому, що мiж порогами; 11 - 16) понад Самарою: бiля Ново-Богородського ретраншементу, в урочищi Садках, у Вiльному, в урочищi Лучинi, в Журавському й в урочищi Богдановому. Опрiч бекетiв бiля хвигур, запорожцi об'їздили ще сю зиму степи окремими чатами, бо вiдомо, що вони вiдвiдували рiчку Гайчур та могили Барабашеву й Токмак.
Доки вiйсько перебувало зиму на Сiчi, помiж запорожцями знову вибухнуло незадоволення старшиною, найбiльше з приводу того, що вiйсько на вiйнi було на послугах росiйському вiйську та генералам, якi часом поводились iз запорожцями i навiть з їхнiми полковниками та старшиною дуже нечемно, та ще з приводу того, що Калнишевський, як казали козаки, "пiдслуговуючись Москвi", покинув без вiйська схiднi запорозькi землi й призвiв їх до руїни, а чимало товариства - до загину.
У груднi року 1769-го пiд час обiду в Корсунському куренi козак Дорошенко почав дорiкати отаману Петровi Остроуху та колишньому кошовому Скапi за те, що вони допомагають "москалевi", гнiтять товариство, i зрештою назвав їх обох зрадниками; пiсля обiду ж, коли Скапа почав Дорошенковi погрожувати, козаки побили Скапу, кажучи, що вiн, їздивши в Москву "складати закони", продав запорозькi вольностi за того портрета (медаль), що носить на грудях. Калнишевський звелiв Дорошенка i всiх, хто бив Скапу, заарештувати, i всупереч iз звичаями Вiйська Запорозького, вiддав їх на суд комендантовi Ново-Сiчового ретраншементу. Цим учинком отаман показав, яка рiзниця була мiж ним та кошовим Iваном Сiрком. Той уперто обстоював незалежнiсть вiйськового запорозького суду од росiйської влади, кажучи, "як ми видамо одного (самозванця Сiмеона), то Москва всiх нас поодинцi розтягає"; Калнишевський же сам порушив ту незалежнiсть без вимог навiть iз боку росiйського уряду.
Незадоволення кошовим спалахнуло знову, коли Калнишевський в березнi 1770 року виступав у похiд. Корсунський курiнь не захотiв iти слiдом за кошовим, вимагаючи, щоб ранiше було визволено iз в'язницi Дорошенка та його товаришiв. Наказний отаман Косап почав умовляти корсунцiв, але вони, дiйшовши до рiчки Базавлука, отаборилися там i стали вибирати собi нового отамана. Щоб приборкати корсунцiв, Калнишевський iз походу попросив генерала Панiна заарештувати бунтарiв росiйським вiйськом й заслати їх за непокору "на Сиберiю". Так воно й сталося, i чимало запорожцiв Корсунського куреня загинуло в Сибiру на каторзi.
З цих випадкiв видно, що Калнишевський, як i колись Мазепа, Самойлович та Брюховецький, пiдтримав свою владу на Сiчi не власним впливом на громаду, а силою росiйського уряду та вiйська.
Останнiй вчинок украй одвернув од нього запорожцiв i в березнi того ж року Щербинський курiнь змовився, щоб Калнишевського вбити та, обравши кошовим отаманом Пилипа Федорова, перейти пiд протекцiю турецького султана. Змова

читати