Завантажити

досягли Запорожжя. Народ став завзятiше обстоювати православ'я, поляки ж почали вживати проти православних найлютiших кар. Вони завдавали непокiрливим тяжких мук, i випадок iз мордуванням млiївського титаря був не вигадкою Тараса Шевченка в його поемi "Гайдамаки", а iсторичною подiєю.
Тi кари й мордування схвилювали людей на Українi й обурили давнiх оборонцiв українського люду - запорожцiв. Наслiдком учинкiв Барської конфедерацiї було те, що в Чорному лiсi, Чутi й на Мигеї знову скупчилися пiд проводом колишнiх запорожцiв чималi ватаги гайдамакiв, якi згодом називалися в народi "колiями".
Тим часом польський король, не маючи сили боротися зi сваволею панiв Барської конфедерацiї, просив росiйський уряд дати на Україну для приборкання панiв росiйське вiйсько. Цариця прислала вiйсько, i як тiльки воно кинулося руйнувати маєтки непiдвладних королевi панiв, простий люд на Українi зрозумiв те так само, як i року 1734-го, що начебто це вiйсько має визволяти людей од польских панiв. Пiшли чутки навiть про "Золоту" царицину грамоту, якою нiбито наказувалося винищити всiх полякiв та жидiв; i пiд впливом тих чуток народ почав гострити ножi, дожидаючись тiльки привiдцiв, що завжди приходили iз Запорожжя.
Зрозумiло, що запорозькi традицiї не давали сiчовикам спокiйно дивитись на те, що коїлося на Українi, й завзятiшi з них подалися до Тясмину на Чигиринщину й у квiтнi 1768 року скупчились у лiсi бiля Мотронинського. монастиря, обравши на отамана Максима Залiзняка.
Максим Залiзняк, як згодом засвiдчив на Сiчi отаман Тимошiвського куреня, прибув на Запорожжя бiля року 1757-го i, пробувши там кiлька рокiв молодиком, привчився ходити бiля гармат i був на Сiчi гармашем. Проте йому було нудно тут: вiн часто ходив на заробiтки до татарських рибалок на великi лимани, а останнi роки перед повстанням часто пробував у Лебединському та Мотронинському монастирях. Гомонiли люди, що вiн мав думку навiть лишитися в монастирi назавжди, та промови отця Мельхиседека разом iз вiстями про нечуванi утиски полякiв проти українського люду, збудили в його серцi завзяття й рiшучiсть. Iз вiсiмнадцятьма товаришами Залiзняк, дiставши од Мельхиседека благословення, вийшов у лiс за двi версти од монастиря, до Холодного Яру, й там почав лагодити зброю та закликати до себе людей з усiх околиць. Тут вiн поєднався iз дрiбними ватагами запорожцiв i з гайдамаками, що надходили з Мигеї й iз Чути, а пiд впливом чуток та кобзарських спiвiв сюди почала збиратися, тiкаючи вiд панiв, i голота з України.
Наприкiнцi квiтня Максим Залiзняк вирушив iз своїми ватагами з лiсу i, як оповiдають народнi перекази, пiсля посвяти Мельхиседеком козацької зброї, пiшов iз колiями на Медведiвку i, розправившись там iз поляками, унiатськими попами та з жидами, попрямував далi на Жаботин. По шляху народ радiсно зустрiчав Залiзняка та його товаришiв, допомагав йому перемагати команди жовнiрiв та приєднувався до повстанцiв. Тодiшнi думки українського люду можна зрозумiти з уривку народної пiснi.

Ой, сiв пугач на могилу
Та й крикнув вiн: пугу!
Чи не дасть бог козаченькам
Хоч тепер потугу!
Щодень ждемо, щонiч ждемо,
Поживи не маєм.
Давно була Хмельниччина, -
Уже не згадаєм.

Про вихiд Максима Залiзняка iз Мотронинського монастиря та про першi подiї колiїв теж збереглися уривки з народної пiснi:

Максим, козак Залiзняк,
Славний, з Запорожжя,
Як виїхав на Вкраїну,
Як повная рожа.
Славний козак Залiзняк,
Славний козак i Гнида -
Не зосталось на Вкраїнi
Нi ляха, нi жида.
Ой, в городi Мотровичах
Нова новина:
Породила козаченькiв
Шовкова трава.

Жаботинський сотник Мартин Бiлуга, що заступив мiсце вбитого поляками Харка, теж приєднався до Залiзняка, i вони разом помстились за Харка i зчинили в Жаботинi рiзанину; скарали на смерть навiть самого губернатора Степовського.

Гей, Максиме-полковнику, ти славний воїну,
Гей, випусти з Жаботину хоч людську дитину!
Максим козак Залiзняк листи одбирає,
Усiх ляхiв iз жидами докупи збирає.
Iзiгнавши усiх ляхiв з жидами докупи,
Оддав ляха губернатора да Бiлузi в руки.
Бiлуга Мартин Жаботинський та по ринку ходить,
Свого пана губернатора за собою водить.
I, водячи за собою, та й до його й каже:
"Не одного тепер ляха голова поляже!"

Пiсля Жаботинської рiзанини польське панство на Українi разом iз католицьким та унiатським духовенством i жидами заметушилось i почало рятуватися. Всi пригадали оповiдання дiдiв про Хмельниччину й, покидаючи все своє добро, кинулись тiкати. Та тiкати в Польщу було далеко й небезпечно, бо скрiзь навколо вже пiднiмалися месники за польськi кривди. Довелося всiм ховатися в Уманi, де була мiцна фортеця та замок пана Потоцького з чималою вiйськовою залогою.
До Залiзняка тим часом приєднався козацький сотник iз Смiли Шило. Розправившись в мiстi, Залiзняк послав Шила та Бiлугу з вiддiлами на Богуслав, а сам пiшов на Корсунь.

Гей, як вийшов сотник Смiлянський з своїми козаками:
"Ступай, ступай, Шило

читати