Завантажити

ЗАПОРОЖЦIВ НА ДУНАЙ

Коли Петро Калнишевский не дозволив одiмкнути пушкарню, де переховувалися гармати, порох, кулi й iнша зброя, натовпи запорожцiв вiдбили дверi й стали витягати на стiни гармати; тодi на майдан вийшов сiчовий архимандрит Володимир i, тримаючи в руцi хрест, став умовляти запорожцiв, щоб не проливали братньої кровi, а скорилися божiй волi. За неслухнянiсть та пролиття кровi вiн погрожував запорожцям карою божою на тiм свiтi, й ця промова на побожних запорожцiв справила вплив: запорожцi вгамувались i залишили думку про змагання, а замiсть того над майданом почулися вигуки: "На Дунай! До турка!"
Партiя турецької зверхностi iснувала на Сiчi ще з часiв Костя Гордiєнка й навiть ранiше. В першi роки Нової Сiчi та партiя майже зовсiм занепала, але останнi 15 рокiв, коли почалося розтягання запорозьких володiнь, прихильна туркам партiя знову набула сили й хотiла навiть убити Калнишевського й перейти в турецькi землi ще за кiлька рокiв до руйнування Сiчi. Тепер, передбачаючи загибель Запорожжя, партiя турецької зверхностi зразу, за одну годину, значно зросла, змiцнiла сiчовою голотою, що приєдналася до неї, й стала лагодитись до втечi в турецький край.
Тим часом Калнишевський одягнувся у найкраще вбрання, почепив на шию царську медаль iз самоцвiтами, взяв у руку хлiб iз сiллю i разом iз суддею Павлом Головатим, писарем вiйськовим Глобою та всiма курiнними отаманами пiшов iз Сiчi до московського стану. Тiльки не допомогли кошовому нi покiрливiсть, нi заробленi ним од царицi медалi: Потьомкiн уже запевнив Катерину, що запорозький кошовий разом iз суддею й писарем - злочинцi, вартi смертної кари. Калнишевського, Павла Головатого та Глобу було заарештовано в наметi Текелiя й закуто в кайдани; курiннi ж отамани, повернувшись на Сiч, проголосили, що з наказу царицi Вiйську Запорозькому вже "не бути" i що завтра все вiйсько, курiнь за куренем, може виходити за окопи й складати свою зброю перед генералами.
Мiж козаками знову запанувала розгубленiсть, по Сiчi пiшла чутка, що як тiльки обеззброять запорожцiв, то будуть їх "голити" в москалi, як уже вчинили з козацтвом на Українi, й багато сiчовикiв, що ранiше згiднi були скоритись, тепер вирiшили не видавати зброї, а приєднатись до тих, що лагодяться "на Дунай". Як тiльки смеркло, всi "дунайцi" стали перевозитись на рiчку Пiдпiльну й там обрали собi наказного кошового отамана Ляха, а пiсля того цiлу нiч, певно, перевозили iз Сiчi в плавню всiлякi припаси й харчi, бо без нiчого їхати в таку далеку дорогу було неможливо.
Та меншiсть запорожцiв, що лишалась на Сiчi, очевидно, ставилась до "дунайцiв" прихильно, бо дозволила не тiльки взяти припаси, а навiть вiддала втiкачам престольний iз Сiчової церкви образ святої Покрови, без якого, на думку козакiв, не могла б iснувати на Дунаї сама Сiч. Взяли так само "дунайцi" малу вiйськову корогву та кiлька перначiв i прапорiв. Перед свiтом тiєї ж ночi, а, може, перестоявши ще кiлька днiв у плавнi, де помiж вкритими лiсом островами очi Текелiя не могли їх бачити, "дунайцi" вирушили вниз Днiпром, навiки попрощавшись i з Великим Лугом, i з рiдною Україною.
Закутих у кайдани Калнишевського, Головатого та Глобу того ж дня пiд великою вартою було виряджено до столиць

Ой, повезли запорозьких панiв у Москву-город спiшно;
Ой, посадили їх у неволю; сенаторам стало втiшно.
Ой, тiшились пани-сенатори i меншiї генерали,
Що одiбрали в запорожцiв землi та володiють самi.
Славно було в Запорожжi всiма сторонами;
А тепер нiде прожити за вражими панами.

ДОЛЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СТАРШИНИ

П'ятого червня 3000 запорожцiв, що не пiшли на Дунай, заходилися виносити та здавати свою зброю. Складали її й курiннi отамани й iнша вiйськова .старшина, але Текелiй повертав зброю старшинам. Не вiддав тiльки вiйськовому старшинi Андрiю Порохнi, полковникам Чорному, Степану Делеху, Iвану Куликовi та Iвану Гараджi, курiнним отаманам Параличу та Головку й полковому старшинi Вермiнцi. Всiх їх було заарештовано - кого в Сiчi, а кого й поза Сiччю й вiддано пiд суд; решту ж запорожцiв привели до присяги.

РУЙНУВАННЯ СIЧI

Тим часом на Сiч прийшло кiлька московських полковникiв iз вiддiлом державного вiйська. Подiлившись на кiлька гурткiв, вони винесли з паланки вiйськовi клейноди, вивезли iз Сiчi вiйськову канцелярiю, забрали в пушкарнi зброю, пограбували грошi в скарбницi, сукна та всiлякий вiйськовий припас, а зрештою заглянули в церкву й, пiднявши святий престол, дiстали з-пiд нього шухлядку з найдорожчими вiйськовими документами й передали її Текелiю.
Побачивши, що начальники забрали iз церкви шухлядку, донськi козаки зрозумiли те так, що їм можна погрiти бiля церкви руки, i, вскочивши в неї, позривали з образiв понавiшуванi на них золотi хрести, золотi та срiбнi медалi, а кому того не вистачило, то почали здирати з образiв срiбнi ризи, а коли й того не стало - одiрвали срiбну царську браму й, побивши та порубавши її на шматочки, порозтягали по кишенях. Старi сiчовики плакали, дивлячись, як гинуть їхнi

читати