Завантажити

Калнышевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 г. на смирение. Он в 1801 г. по Высочайшему повелению снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября, 31 дня в Суб. 112 лет от роду смертию, благочестивою, доброю. Блаженни мертвий, умирающие о Господе. Аминь. 1856 г. А. А.".
Народ український, що впродовж кiлькох столiть мав у Вiйськовi Запорозькому заступника й оборонця своїх прав, а в часи недолi, мiцний та затишний притулок, гiрко оплакав скасування Сiчi::

Та ще не свiт, та ще не свiт, та ще не свiтає,
А вже ж москаль Запорожжя та кругом облягає.
Ой, облягши Запорожжя, став степ межувати,
Ой, став городи, панськi слободи по рiчках саджати...

* ШУКАННЯ СТРАЧЕНОЇ ВОЛI (1776-1828 роки) *

ПIСЛЯ РУЇНИ

Вiд 3 серпня 1775 року указом iмператрицi Вiйсько Запорозьке було скасоване назавжди. Проте ця славна лицарська громада, що бiльше трьох столiть заступала Польшу, Україну й Московщину вiд татар, ще не хотiла вмирати. Дуже мiцно трималися мiж запорозьким товариством лицарськi традицiї й перекази про минулу славу Вiйська та про ту користь, яку мала Росiя у вiйнах од нього. Через те запорожцi не вiрили тому, що надалi в боротьбi з Туреччиною Росiя впорається без них. Вони були певнi, що колись росiйський уряд покличе їх назад i, мандруючи в далеку чужину, спiвали:

Ой, не гаразд запорожцi,
Не гаразд вчинили.
Степ широкий, край веселий
Та й занапастили'
Наступає чорна хмара
I дощик iз неба'
Зруйнували Запорожжя,
Буде колись треба'
Ой, чи гаразд, чи не гаразд,
Нiчого робити'
Буде добре запорожцям
I пiд турком жити

Всi iсторичнi джерела сходяться на тому, що року 1775-го, iз Запорожжя вийшло в турецькi землi бiля 5000 козакiв. Але щоб пiдняти таку кiлькiсть та ще з припасом харчiв, треба було не менше як 100 - 120 морських чайок, а стiльки їх Вiйсько не мало за весь час iснування Нової Сiчi; пiсля останньої ж турецької вiйни їх лишилось ледве два-три десятки. Через те з певнiстю можна гадати, що запорожцi перебралися в турецькi землi не тiльки байдаками, а й пiшки. Є вiдомостi, що iкону святої Сiчової Покрови перенесли на Дунай не тi запорожцi, якi попливли водою пiд проводом Андрiя Ляха, а тi, що йшли пiд проводом Бахмета суходолом. Так само й народнi пiснi згадують про мандрування запорожцiв не тiльки "через море дубами", а "понад лиманами".

Ой, iшли нашi славнi запорожцi
Та попiд Бугом-рiкою,
Ой, широкою та глибокою,
Гей, та понад лиманами.
Ой, уже ж нашi славнi запорожцi
Та й невеселi стали:
Ой, облягли їх, облягли москалi
Та всiма сторонами
Ой, кругом церкви, церкви Сiчової
Караули стояли,
Ой, священику, отцю Владимиру,
Та служити не дали.
Ой, летить бомба з московського поля
Та посеред Сiчi впала,
Ой, хоч пропали славнi запорожцi,
Так не пропала їх слава!

Окремi ватаги запорожцiв, певно, за умовою, складеною ще на Сiчi, прямували на Днiстровський лиман до турецького мiста Акермана (Бiлгорода) Бiлогородський паша зустрiв козакiв прихильно, допомiг їм харчами й дозволив стати бiля лиману кошем. Запорожцi ж, як тiльки трохи впорядкувались i роздiлились на куренi, не гаючись, за помiччю того ж пашi, послали до султана депутацiю просити, щоб вiн узяв їх пiд свою протекцiю i дав землi пiд Сiч та на iншi потреби Вiйська. Хто був старшим предствником Вiйська Запорозького у тiй депутацiї i на яких умовах султан забрав запорожцiв пiд свою руку, буде вiдомо, мабуть, тiльки тодi, коли побачать свiт божий тi документи, що їх року 1828-го останнiй кошовий Задунайської Сiчi Йосип Гладкий передав царевi Миколi I.
Хто керував Кошем бiля Акермана, теж невiдомо, але вiдомо, що вже там Вiйсько Запорозьке поновило свою сiчову органiзацiю, бо депутацiю до султана було складено з 40 козакiв, а саме: 38 представникiв од куренiв та ще - вiйськового писаря й кошового отамана.
Iз сiчової старшини, що разом iз Ляхом та Бахметом пiшла в Туреччину, знали тiльки тi, що року 1806-го вже дiдами, вернулися на Україну, а саме: Iван Губа, Хома Бучинський, Василь Чорнявський, Роман Циганка, Печений, Ломака, Сокiл, Боровик i Чорнюга та ще Самiйло Калниболоцький, який пiзнiше уславився кривавою розправою за Дунаєм над некрасiвцями.
Про те, чого досягла депутацiя, можна тiльки здогадуватися з подальших подiй. Запорожцям султан забезпечив їх вiйськовий устрiй, вiру, одежу й волю i дав пiд Сiч острiв святого Юрiя з гирлами Дунаю - Сулинським та Катирлезьким (Георгiївським), i степ на пiвденнiй протоцi Дунаю. Дунавцi, бiля лиману Разiн. Опрiч того, запорожцям дозволено було вiльно рибалити, полювати й навiть оселятись зимiвниками та слободами по всiх рiчках та лиманах од Очакова до Дунаю. Кошовий отаман мав права двобунчужного пашi, а Вiйсько Запорозьке, або як його називали турки, Вiйсько Буткальських козакiв, отримало вiйськовi клейноди: булаву, бунчук - iз двома

читати