Завантажити

росiйський уряд почав разом iз турецькими комiсарами ставити на запорозьких землях межi й кордони. Гордiєнко протестував з приводу того, що запорозькi землi межують без згоди й участi Вiйськового Коша, й доводив, що ще з часiв литовського князя Вiтовта межа Запорожжя починалася вiд старого Очакова та йшла берегом моря й лиману до самого устя Днiпра, "де урочище Сто Могил"; "i ще й море було наше", писав вiн, "поки з берега кiнь доставав дно копитами, Днiпро ж завжди був запорозький, i нiяких меж на ньому не було".
На протести Запорозького Коша росiйський уряд не звертав нiякої уваги. Росiя на пiвночi ув'язалася в тяжку вiйну, на пiвднi ж хотiла мати спокiй i, щоб не сваритися з турками, вiддала їм усi землi по низах рiчок Iнгулу, Висунi й Iнгульця до устя рiчки Кам'янки. Це ще дужче обурило запорожцiв проти росiйського уряду.

БУЛАВIН ТА ЗАПОРОЖЦI

Рiк 1706-й кошовим отаманом на Сiчi пробув Тимофiєнко, а 1707-го - Петро Сорочинський. Наприкiнцi того ж року на Сiч прибув iз Дону донський козак Булавiн, що пiдняв на Дону збройне повстання проти росiйського уряду. Вiн просив помочi Вiйська Запорозького, але Сорочинський рiшуче вiдмовив i навiть примусив Булавiна виїхати iз Сiчi в Кодак. Незадоволена тим запорозька молодь та голота скинула Сорочинського з уряду й обрала знову кошовим Гордiєнка. Проте й Гордiєнко не згодився допомагати Булавiну й тiльки дозволив приєднатися до нього окремим козакам. Цей вчинок свiдчить, що ще й року 1707-го Гордiєнко не думав виступати проти московської зверхностi.
Через кiлька мiсяцiв на Сiчi розiйшлася чутка про те, що Булавiн розгромив росiйське вiйсько, опанував Новочеркаськ i проголосив себе отаманом Донського вiйська. Запорозька молодь захвилювалась i на радi, що вiдбулася 13 травня 1708 року, дуже нарiкала на вiйськову старшину за те, що та вiдраїла Вiйську боротися разом iз Булавiним проти росiйських воєвод й ухвалила, доки не пiзно, йти на Самару й зруйнувати там московськi мiстечка. Мабуть, що воно так би й сталося, коли б саме тодi не прибули з Межигiрського монастиря ченцi. Почувши, що коїться в Сiчi, вони винесли на майдан хрест та Євангелiє й умовили запорожцiв не пiднiмати зброї на людей православної вiри. Пiд впливом ченцiв бiльшiсть запорожцiв вгамувалася, й похiд на Самарськi мiстечка не склався; проте частина голоти, кiлькiстю бiля 1500 душ, покинула Сiч i пiшла до Булавiна. Пiд проводом отаманiв Безпалого та Драного вони билися з росiйським вiйськом бiля рiчки Торця, а далi, вiдтиснутi бригадиром Шидловським, засiли в Бахмутському городку й там, вiдбиваючись од його вiйська, загинули всi до одного.

ШВЕДЧИНА

Шведський король Карл XII, звоювавши королiв датського й польського, рушив iз невеликим вiйськом на росiйськi землi й восени року 1708-го несподiвано для всiх повернув iз Смоленська на Стародуб, щоб зазимувати на Українi. Довiдавшись про те, вiйськова українська старшина пiдступила до Мазепи, вмовляючи його скористатися походом шведiв i визволити Україну вiд московської влади. Мазепа й сам добре розумiв, що пiд зверхнiстю Росiї Україна не втримає своєї автономiї, й, боячись, мабуть, щоб його не спiткала доля Брюховецького, став зав'язувати зносини з королем Карлом. Досi вiн певно не мав на думцi зрадити царя, бо тiльки-но своїм вiйськом допомiг йому втихомирювати повстання Булавiна i з наказу царя порозсилав козацькi полки до Литви й у Петербург воювати проти шведiв, та й люднiсть на Українi вiн не попередив про мабутнє повстання проти московської зверхностi.
Скiнчилося тим, що шведський король прийшов у Новгород-Сiверський; Мазепа, лишивши частину свого вiйська в Батурин, сам iз старшиною та кiлькома тисячами козакiв рушив за Десну й поєднався iз шведським королем. Разом вони попрямували до Батурина, та князь Меншиков iз росiйським вiйськом випередив їх i, пiдступивши пiд Батурин, почав його штурмувати. Козаки завзято обороняли мiсто, та тим тiльки роздратували Меншикова. Серед ночi полковий старшина Iван Нiс перейшов на бiк Меншикова й показав йому потайний пролаз у мiсто. Росiйське вiйсько, не гаючись, серед ночi захопило мiсто й люто помстилося за змагання. Меншиков звелiв вирiзати весь Батурин до ноги й, загарбавши Мазепинi скарби та всякий припас, саме мiсто спалив i зруйнував дощенту.

А в городi у Батуринi мужикiв та жiнок
Упень сiкли та рубали,
Церкви палили, святiї iкони
Пiд ноги топтали.

Дiставши вiд Мазепи звiстку про те, що вiн став до спiлки iз шведським королем, кошовий отаман Кость Гордiєнко дуже здивувався, бо завжди знав гетьмана за зрадника українського народу й найбiльшого свого ворога. Проте, захоплений iз давнiх лiт мрiєю оборони незалежностi Запорожжя й усiєї України вiд сусiдiв, вiн забув свою зневагу до Мазепи й, поєднавшись iз ним та шведським королем, спробував повернути Українi здобуту за часiв Богдана Хмельницького волю.
30 жовтня цар Петро Олексiйович повiдомив Гордiєнку про Мазепину зраду, вмовляючи його i все Вiйсько Запорозьке лишитися вiрним йому, а 12 листопада сповiстив

читати