Завантажити

залогу, та Самойлович одраїв те робити, щоб не дратувати запорожцiв. Усю весну Сiрко, незважаючи на гетьманськi накази, не мав сутичок нi з турками, нi з татарами, сподiваючись визволити так запорозьких бранцiв iз неволi. Самойлович же брав те на зраду i щоразу писав Сiрковi докiрливi листи.
Лiтом 1677 року турецьке вiйсько, сплюндрувавши все по дорозi, привело Хмельницького пiд Чигирин, та в серпнi їх було там розгромлено, i турки й татари одiйшли за свої кордони.
Скинувши одного супротивника Дорошенка, Самойлович усе думав, як би позбутися й другого оборонця незалежностi України - Сiрка, й послав царевi доноса, неначеб той сам хоче бути гетьманом Правобережної України й схиляється до згоди iз кримським ханом та турецьким султаном. З приводу того доносу 11 грудня 1678 року на Сiч прибув царський посол, а наступного дня i ханський посланець, прихопивши iз собою на обмiн запорозьких бранцiв.
Скликавши товариство на раду, Сiрко запросив у коло царського посланця i, дiстаючи з його рук царську грамоту, звелiв прослати перед собою на землi, пiдклавши шапки, вiйськову корогву, поцiлував грамоту в печать, поклав собi на голову й передав суддi Кудлаю, той пiднiс її писаревi, наказавши читати вголос, щоб було все товариство. Вислухавши грамоту, запорожцi кланялися й дякували царевi за ласкаве слово. Все це так робилося за давнiм звичаєм.
Тодi Сiрко попросив посла сказать про дiло. Той хотiв одкласти все на завтра, але, примушений Сiрком говорити, мовив:
- Вiдомо вам, що великий государ вас, отамана i все Вiйсько Низове, держав у своїй милостi й жалуванням дарував i тепер жалує, наказував нам пiд час походу бусурманiв на Чигирин iти зi своїм вiйськом проти ворогiв, а ви не тiльки не пiшли пiд Чигирин, а навiть коли кримський хан тiкав до Днiпра, не вдарили на нього. Через що так вчинили?
На цю промову, переказуючи скорочено, Сiрко одповiв так: "Пiд Чигирин ми не ходили через те, що вiйська на Сiчi було обмаль, та ще й через те, що турки й татари мали думку ранiше, нiж на Чигирин, iти на Сiч, та, добувши її й змiцнивши, засiсти в нiй. Та й через те ми змирилися з ханом, щоб тим часом продати йому татарських бранцiв та щоб козакам було вiльно виходити на море й на рiчки по рибу. Кiлька разiв писали ми Iвану Самойловичу, щоб пустив iз мiст до нас козакiв та припасу прислав нам, а гетьман i козакiв не пустив i запасу не дав, через що запорожцi змушенi були харчуватися самою тiльки рибою; коли ж ми змирилися з ханом, то за татар беремо великий викуп i по сiль у Прогної без перешкоди ходимо; якби ж ми з ханом не замирилися, то всi померли б з безхлiб'я. Б'ємо чолом великому царю, щоб наказав гетьману прислати Полтавський полк, тодi ми по веснi, як тiльки припаси пришлете нам, розмиримося з ханом i пiдемо на Крим вiйною".
Проте всi звинувачення Сiрка у зрадi царевi треба вважати цiлком безпiдставними, бо за два мiсяцi пiсля того вiн уже сповiстив Самойловича й царя про те, що турки й татари лаштують новий похiд на Україну, а на початку лiта, коли турки й татари вже йшли на Чигирин, Сiрко виплив iз товариством байдаками в лиман i бiля устя рiчки Корабельної атакував i потопив кiлька турецьких галер, що везли припас вiйську, а пiсля того поплив у рiчку Буг i спалив там збудований турками мiст, зруйнував заставу й, погромивши бусурманiв, визволив чимало невольникiв, а декiлька татарських загонiв примусив повернутись у Крим.

ОСТАННЯ РУЇНА ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Все-таки шкода, що завдав її туркам Сiрко, не спинила їх - влiтку вони оточили Чигирин i почали брати його штурмом. Самойлович та Ромодановський хоч i перейшли через Днiпро й навiть пробилися до мiста, але не насмiли вдарити на туркiв усiєю силою, й бусурмани пiсля кривавого бою з колишнiм Середнянським полком Дорошенка опанували нижнiм мiстом. Пiсля того Ромодановський звелiв пiдпалити Чигирин з усiх бокiв, висадити в повiтря верхнє мiсто й замок порохом, 12 серпня залишив разом iз Самойловичем Чигирин, зник за Днiпром; тодi турки докiнчили руїну столицi гетьманiв Богдана Хмельницького та Дорошенка й вирiзали тут усю люднiсть до ноги. Покiнчивши з Чигирином, турки кинулись на Канiв та iншi мiста Чигиринщини. Жахнувшись iз долi Чигирина, люди почали тiкати за Днiпро, покидаючи своє добро й господарство. Самойлович сприяв тому, щоб Правобережжя стало пустелею; i хто не втiк за Днiпро своєю волею, тих вiн видворяв силою з осель i переганяв на схiдний бiк Днiпра у свою Гетьманщину.
Ту нещасливу годину, той "Згiн", коли батьки втратили дiтей, а дiти - батькiв, довго пам'ятали українськi люди, згадуючи те навiть у пiснях:

Вiють вiтри все буйнiї,
Iдуть дощi все тучнiї,
Землю зворушають,
Травою устилають,
А квiтками украшають.
Та йдуть люди-поселяне,
Все з дочками та з синами,
Покидають грунти свої,
Преславнiї вжитки
I превтiшнiї пасiки.
Та чогось луга потемнiли,
Нашi поселяне посмутнiли,
Засмутилася птиця,
Що назад воротиться
На свої прежнi вжитки.
Уже весна - Днiпр широкий,
Перевози

читати