Завантажити

Запорожжi, а за кiлька днiв туди прибули царськi посланцi Чудинов та Щоголєв iз наказом захопити самозванця Сiмеона й привезти його до Москви. Сiрко зустрiв росiян урочисто, але тiльки-но зайшла мова про царевича, вiн сказав, що вiрить йому, а не посланцям. 12 березня Сiрко скликав раду, й на нiй царськi посли передали кошовому царську грамоту з проханням видати їм самозванця; в нiй же запорожцiв запевняли, що царевич Сiмеон прожив на свiтi всього чотири роки й давно помер. Коли текст зачитали, то Сiрко не повiрив, запiдозрюючи, що грамота пiдроблена боярами. Вклонившись радi, вiн сказав: "Отамани-молодцi, й ви, панове товариство, Вiйсько Запорозьке Низове! Коли ж воно у нас бувало, щоб ми видавали когось, хто приходив на Сiч шукати собi притулку? Як цього одного видамо, так Москва всiх нас по одному розволоче! Цей хлопець не злодiй, i не харциз, а певний царевич!"
Пiсля промови кошового козаки з обуренням стали вигукувати, що бояр треба втопити, бо вони хочуть обдурити вiйсько. На майданi зчинився такий гармидер, що самому ж Сiрковi довелося заспокоювати запорожцiв, аби пожалiли його, кошового, й не топили послiв.
Цей випадок показує, як Сiрко обстоював давнi запорозькi звичаї про волю всякого, хто приходив на Сiч. Так само вiн учинив i в iншому випадку, коли того ж року захопив Дорошенкового посланця Iвана Мазепу, що вiз листа до великого вiзира султана: вiн не видав його нi Самойловичу, нi боярину Ромодановському, незважаючи нi на якi їхнi впертi домагання.
На цiй же радi Сiрко звертався до товариства iз словами: "Пошлемо сказати Дорошенковi, щоб не вiддавав клейнодiв Ромодановському, бо в Ромодановського така правда: як одiбрав клейноди в Юрка Хмельниченка, то не оддав нам, Вiйську Запорозькому, - то так i тепер зробить!"
Пiсля ради Iван Сiрко ще довго приватно розмовляв iз Чудиновим, дорiкаючи московському урядовi й бояриновi Ромодановському за всякi кривди на Українi й за те, що Ромодановський, пообiцявши йому в листi царську милiсть, згодом, коли Сiрко, повiривши на слова, поїхав до нього, - вiддав його в неволю.
Врештi всi наради й розмови скiнчилися на тому, що Сiрко того ж мiсяця вирядив царських послiв iз Сiчi; до Петра Дорошенка ж од усього Вiйська Запорозького послав представником Степана Бiлого з 25 товаришами, щоб умовити його не вiддавати неньки України, "пiд неправдиву, як вiн казав, московську зверхнiсть", а спiльно iз Самойловичем обстоювати її од усiх сусiдiв.
Коли Чудинов прибув у Переяслав до Ромодановського й розказав про подiї на Сiчi, той зараз же послав у Мерефу наказ арештувати дружину й дiтей Iвана Сiрка й перевезти їх у Переяслав. Це було новим злочином проти кошового, бо, виряджаючи Чудинова iз Сiчi, вiн послав до Москви своїх козакiв спитати самого царя, чи син його той хлопець, що пробуває на Запорожжi, чи вiн справдi самозванець; i як тiльки дiстав од царя потвердження, що то не син царя, то зараз же вислав самозванця пiд вартою до Москви, де його 17 вересня 1674 року було покарано на смерть.
Пiд впливом запорозьких послiв Дорошенко вiдмовився скоритися Самойловичу й почав оборонятись од нього й од московського вiйська, та тiльки сила його була незначна, i 9 червня його було розбито, а рiдний брат Андрiй дiстав поранення. Не маючи порятунку, Дорошенко знову написав листа до султана й кримського хана, прохаючи, що коли за два мiсяцi не нададуть йому допомогу, то вiн змушений пiддатись царевi.

НАПАДИ ЗАПОРОЖЦIВ ПIД ПРОВОДОМ СIРКА НА ТАТАР

У серпнi 1674 року турки прийшли допомагати Дорошенковi й опанували Подiлля й Брацлавщину, а кримський хан рушив Муравським шляхом на Лiвобережну Україну. Самойлович та Ромодановський, дiзнавшись про те, зараз же вiдступили на схiдний бiк Днiпра, i Дорошенко знову почав переманювати до себе правобережнi полки.
Сiрко, хоч i був душею з Дорошенком, та одвiчнi традицiї Вiйська Запорозького не дозволяли йому допомагати бусурманському голдiвниковi. Вiн скористався з того, що татари перебували на пiвночi, й, напавши на залишений Крим, завдав йому такої шкоди, що хан зараз же повернувся з України назад. Покинув Дорошенка й Калга-Салтан, що був при ньому, i, захопивши на Правобережжi багатий ясир, погнав невольникiв до Криму. Сподiваючись на зустрiч, Сiрко засiв iз запорожцями бiля Гаванського перевозу, й коли татари почали перебиратися, вiн упень розгромив їх, визволив бранцiв, захопив увесь татарський табiр i послав Самойловичу як доказ цiєї перемоги намет самого Калги-Салтана у дарунок.
Повернувшись iз-пiд Таванi, Iван Сiрко пiшов за Буг, розбив там чималу татарську орду й визволив 1000 невольникiв, яких татари гнали в Очакiв, а у вереснi знову напав на Перекоп i, пробившись у Крим, багато спалив татарських улусiв i визволив невольникiв-християн.
Польський король Ян Собеський, що кiлька рокiв вже воював iз турками, був надзвичайно вдячний Сiрковi за його напад на татар. Вiн кiлька разiв присилав на Сiч посланцiв iз подарунками й подякою Вiйську Запорозькому iз проханням до Сiрка виступати спiльно з

читати