Завантажити

Ханенка разом iз татарами оточило його з усiх бокiв, плюндруючи навколишнi мiста й села.
Iван Сiрко, який не брав участi в цьому розбратi, збагнувши, яку руїну роблять на Українi спiльники Суховiя й Ханенка - татари, згуртував бiля себе кiлька тисяч запорожцiв i, наблизившись до Стеблева саме пiд час рiшучого бою, вдарив на Дорошенка з тилу й нагнав на татар такого страху, що тi кинулися врозтiч, а за ними побiгли Суховiй та Ханенко зi своїми прихильниками.
Упоравшись iз Ханенком та Суховiєм, Дорошенко хотiв знову забрати Лiвобережжя й послав туди полковника Гамалiю з козаками. Многогрiшний виставив лiвобережних козакiв, але Гамалiя розгромив їх. На тому Дорошенко звелiв закiнчити битву, бо Вiйсько Запорозьке з кошовим отаманом Лукашем Мартиновичем надiслало листа, в якому докоряло за те, що вiн проливає братню кров.
Таким чином, пiсля смертi Богдана Хмельницького у Вiйську Запорозькому не було єдностi й однодумства. Воно хотiло вершити на Українi справи й наставляти гетьманiв, та з того нiчого доброго не виходило, бо мiж запорозьким товариством усе менше ставало освiчених людей, що розумiли б складне тогочасне становище i своїм впливом вели б козацтво до певної мети, як це робили колись князь Вишневецький, Самiйло Кiшка, Богданко та Сагайдачний. Ставленики запорожцiв Брюховецький, Суховiєн-ко та Ханенко нiчого не принесли своєму рiдному краєвi, крiм лиха; завзятий же запорозький ватажок часiв руїни Iван Сiрко, не маючи нiякої освiти, навiть неписьменний, не мiг зрештою взяти запорозьке товариство пiд свою руку. Все життя вiн, хоч i щиро, обстоював iдею незалежностi України вiд сусiдiв, та не вмiв користуватися з обставин i проводив лише давню полiтику сiчового лицарства у слiпiй ворожнечi до татар i туркiв.
Року 1670-го чутка про те, що Дорошенко пiддався турецькому султану, вже полинула на всю Україну i зменшила кiлькiсть його прихильникiв. Вiд нього вiдсахнувся навiть щирий його приятель та побратим Сiрко. З такого становища й намислив скористатися Ханенко, щоб зовсiм скинути Дорошенка й вiдiбрати у нього гетьманську булаву.
У вiдносинах iз Польщею Дорошенко твердо стояв на тому, щоб зберегти повну автономiю України, й через те з перших же крокiв свого гетьманування збройною рукою не пускав на свою рiдну землю польського вiйська, наполягаючи на поновленнi Гадяцьких умов. Це дуже не сподобалося королевi, й вiн весь час або воював iз Дорошенком або робив усякi заходи, щоб позбутися непокiрного гетьмана. Тодi ж Ханенко й написав королевi, що має на своєму боцi все Запорозьке Вiйсько i, як тiльки король затвердить його на гетьманствi, то вiн зовсiм не обстоюватиме Гадяцьких умов i навiть пустить на Україну польське вiйсько та польських панiв. У зносинах Ханенка з королем йому дуже допомагав кошовий отаман Вiйська Запорозького Грицько Пелех, який iз кiлькома старшинами їздив у Варшаву.
Королевi припали до серця запевнення Ханенка, i вiн, за згодою сейму, проголосив 22 грудня 1670 року того гетьманом України й через Пелеха переслав йому на Сiч клейноди. З тим запорожцi iз Ханенком вийшли на Україну, пiдмовили на свiй бiк три захiдних козацьких полки й зчинили заколот серед козакiв Правобережжя.
Утиснутий з одного боку росiйським вiйськом та гетьманом Многогрiшним, з другого - поляками й гетьманом Ханенком, Дорошенко зрештою перейшов пiд протекцiю султана й просив у нього помочi, щоб одбити ворогiв; на Сiч же вiн надiслав листа з поясненням, що зважився на цей крок через те, що Андрусiвською умовою Польща виторгувала собi Правобережжя в царя, не спитавши її згоди; а так продають i купують лише безмовну тварину, тому Дорошенко має за ганьбу скоритися такому торговi.

ВЕЛИКА РУЇНА УКРАЇНИ

Польський король, задумавши поквитатися з Дорошенком, вислав проти нього чимале вiйсько на чолi з коронним гетьманом Собеським, до якого прилучилися Ханенко з кiлькома полками та Iван Сiрко iз запорожцями. Почалася справжня руїна України. Заслiпленi ворожнечею до Петра Дорошенка за його спiлку iз султаном, запорожцi разом iз поляками здобули й поруйнували на Подiллi мiста: Брацлав, Могилiв, Ямпiль, Тиманiвку, Яругу, Бар, Мобеж, Винницю й iншi. Найдужче оборонявся Кальник, i полякам так i не вдалося взяти це мiсто.
Доки точилася ця вiйна, на помiч Дорошенковi прибули турки й татари, i з їхньою допомогою вiн розбив козакiв Ханенка й вигнав з України полякiв. Але татарська допомога обернулася гетьмановi лихом: перемiгши його ворогiв, татари заходилися брати собi плату живим яси-рем. Iншi загони розбрелися по всiй Українi, i вони стали хапати людей у неволю. Стогiн пiшов по Українi, i люднiсть зовсiм одвернулася од Дорошенка та почала тiкати за Днiпро у Гетьманщину.
Доки запорожцi плутались iз Брюховецьким, Суховiєнком та Ханенком i намагалися верховодити справами України, турки поновили на островi Таванi Аслам-Кермень, збудували проти нього, на правому березi Днiпра, ще й iнше мiцне мiсто Кизикермен, i так прибрали до рук низ Днiпра й одрiзали Запорожжя од моря й лиманiв, що вiд славних

читати