Завантажити

вiйсько й подалися понад Днiпром до Черкас, щоб з'єднатися iз Брюховецьким; Чарнецький же, переслiдуючи їх, побував на батькiвщинi Богдана Хмельницького в Суботовi, знищив те мiсто, викопавши з домовини кiстяки гетьмана Богдана та сина його Тимоша, спалив їх, а попiл розвiяв по вiтру. Ця ганебна для полякiв подiя сталася на великоднi свята 1664 року.
Становище Правобережної України щодалi ставало ще тяжчим: росiйська держава намагалася вернути її пiд свою владу, Польща - пiд свою, й обидвi руйнували й палили українськi мiста й села, де сидiли ворожi залоги. До того ж, Польща, не сподiваючись на власне вiйсько, закликала собi на помiч татар i, замiсть грошової плати за їхню службу, дозволяла своїм спiльникам забирати не покiрливий їй люд у неволю.
Чарнецький, ганяючись iз татарами i поляками за Сiрком, обложив мiсто Черкаси, та не змiг його взяти й одiйшов геть: почувши ж, що Сiрко iз запорожцями перебрався до Смiли, обступив це мiсто з великою силою i почав його штурмувати. Сiрко кiлька разiв вiдбивав атаки полякiв, а потiм потай iз частиною запорожцiв проник у Капустяну долину, де стояв татарський табiр, i так розгромив татар, що тi навiть покинули йому весь свiй скарб i обоз.
Пiсля того Сiрко iз запорожцями ще кiлька мiсяцiв крутився по всiй Українi, вишукуючи татарськi загони та знищуючи їх. Найславнiшi для запорожцiв та Сiрка битви з татарами були пiд Городищем, за 25 верст од Корсуня, та неподалiк Уманi, де Сiрко упень розбив польських спiльникiв. Поєднавшись пiсля того з кiлькома правобережними полковниками, що пiд впливом Вiйська Запорозького зреклися Тетерi, Сiрко пiшов на Чарнецького, який перебував iз вiйськом у Корсунi, маючи на думцi оддячити йому за ганебний вчинок iз прахом Богдана Хмельницького; та Чарнецький не наважився зчепитись iз Сiрком i вiдступив до Брацлава.

РОЗЧАРУВАННЯ ЗАПОРОЖЦIВ У БРЮХОВЕЦЬКОМУ

У серпнi почалося зневiр'я й розчарування запорожцiв у своєму ставленику Брюховецькому. До запорожцiв дiйшла звiстка, що Брюховецький листується з кримським ханом про згоду, i це дуже не сподобалося сiчовикам i їхньому кошовому Сiрку. Брюховецький зраджував iдеї боротьби з бусурманами, а через те запорожцi побили його й на вимоги росiйського уряду прилучитися Сiрковi iз запорожцями до Брюховецького кошовий написав самому царевi, що бiльше не йме вiри Брюховецькому, не хоче бути з ним у спiлцi. Незважаючи навiть на повiдомлення про те, що Брюховецький справдi листується з кримським ханом iз вiдома царя, запорожцi не захотiли надалi воювати на боцi Брюховецького й разом iз Сiрком повернулися на Сiч.
Ще дужче розчарувалися запорожцi, коли довiдалися, що їхнiй ставленик ще гiрше, нiж попереднi гетьмани, забирає собi у власнiсть грунти, скарби й маєтки i так само повертає в неволю селян, як це колись чинили польськi пани. Нарештi року 1665-го до Сiчi надiйшла неймовiрна, з погляду запорожцiв, звiстка про те, що Брюховецький поїхав до Москви, одружився там iз московською бояринею, княжною Довгорукою, i навiть сам став царським боярином. Врештi на Сiчi довiдалися, що Брюховецький пiд час перебування у Москвi подав прохання, неначебто од усiєї української старшини й козакiв, про те, щоб у всiх українських мiстах, навiть на Запорожжi, у Кодаку та в Сiчi, були росiйськi воєводи i саме мито з українських людей та мiст вони збирали до росiйської казни.
Не встигли долинути до Сiчi такi чутки, як на Запорожжя, справдi, прибув боярин Хитрово, а другий боярин поїхав до Кодака. Кошовим отаманом Вiйська Запорозького на той час був Шкура. Коли з'явився Хитрово, вiн розгубився й не знав, на яку ступити. Запорозьких козакiв це обурило й, зiбравшись на раду, вони скинули Шкуру з отаманства, проголосили Брюховецького зрадником рiдного краю i послали в Кодак полк вiйська.
Запорожцi признають гетьманом Дорошенка. Обраний на Покрову року 1665-го гетьманом Правобережної України Петро Дорошенко звернувся до запорозького коша з проханням признати його гетьманом й обернути до нього свою ласку i приязнь, як колись до "славнопокiйного Богдана Хмельницького".
Петро Дорошенко був онуком гетьмана Вiйська Запорозького Михайла Дорошенка, згадки про котрого, як про доброго козака й правдивого лицаря, ще жили помiж запорожцями. Весь рiд Дорошенкiв походив iз Чигирина, i його добре знали вс:i козаки; сам же Петро Дорошенко пiд час гетьманування; Богдана Хмельницького й Виговського здобув собi помi.ж козаками неабияку славу, а за войовничий хист та розiум був призначений Богданом прилуцьким, а далi - черкаським полковником; за гетьманування ж Тетерi вiн служив у нього генеральним осавулом. За своїми поглядами та думками Дорошенко був правдивим запорозьким лиїдарем. Вiн один з-помiж козацької старшини пiсля Богдаїна Хмельницького ще не впав у себелюбство, бажав зберегти автономнi права України i за щастя рiдного краю ладен був зректися своєї особистої долi. Од часiв великого повстання за 17 рокiв Дорошенко упевнивсь у тому, що з Польщею бiльш не може бути згоди, бо українцi й поляки на смерть

читати