Завантажити

битвi.
Незабаром пiсля того, 6 вересня 1658 року, в Гадячi Виговський пiдписав умови згоди з Польщею, за якою з воєводств Київського, Чернiгiвського та Брацлавського складалося "Велике Князiвство Руське", зi своїм вiйськом, судом та православною вiрою; керувати ж тим князiвством мав обраний всiма станами гетьман.
Запорожцi, хоч i дiстали од Виговського повiдомлення про ту умову, та не хотiли й чути нi про яку згоду з поляками, бо вже зневiрилися у їхнiх обiцянках.

IВАН СIРКО

У той час великий вплив на запорожцiв мав полковник Вiйська Запорозького Iван Сiрко. Родом вiн був iз села Мерефи, що на Слобiдськiй Українi, й хоча не мав освiти, зате уславився помiж товариством надзвичайним войовничим хистом, певним лицарством i завзятим обстоюванням козацької волi та стародавнiх запорозьких звичаїв.
Ступаючи стежкою Богдана Хмельницького, Сiрко завжди боровся за протекторат росiйського царя, але з умовою забезпечення цiлковитого самоврядування України;
i в тi часи, коли росiйський уряд порушував Переяславську угоду з Богданом Хмельницьким, вiн завжди вiдверто обстоював козацтво, й це часом доходило навiть до збройної боротьби. Запеклий ворог бусурманiв, Сiрко все своє життя воював iз ними i був ворогом усiх тих українських гетьманiв, якi шукали спiлки з татарами або турками. Разом iз тим вiн вороже ставився й до Польщi, пам'ятаючи нечуванi вчинки Потоцького й Чарнецького.
Ставши року 1659-го кошовим отаманом Вiйська Запорозького, Iван Сiрко зi зброєю виступив проти Виговського, бо спiлка гетьмана з королем, на думку кошового, мала знову затягти Україну в польське ярмо. Через такi погляди запорожцi разом iз полковником Пушкарем зчинили перший розбрат i колотнечу на Українi, що з часом привело її до цiлковитої руїни. Пiсля смертi Пушкаря запорожцi вийшли iз Сiчi й, прилучившись до росiйського вiйська князя Ромодановського, допомагали йому нищити українськi мiста Ромни, Пирятин, Чорнухи, Горошин та iншi, що стояли за Виговського. Проте з деяких причин вони невдовзi схаменулись i пiшли од Ромодановського на Сiч.
На початку року 1659-го росiйське вiйсько обложило в Конотопi полковника Гуляницького, прихильника Виговського. Почувши про це, гетьман як спiльник короля покликав на помiч татар, напав iз козаками й татарами на росiян i так їх погромив, що навiть воєвод, привiдцiв вiйська, забрав у полон i вiддав татарам у неволю.
Та, незважаючи на блискучу перемогу Виговського, українськi козаки, побачивши поруч свого гетьмана полякiв i татар, одсахнулися вiд нього й перестали слухатися, кажучи, що Виговський знову продав Україну ляхам. Одночасно з тим сила гетьмана зменшилась од того, що Сiрко iз запорожцями якраз напав на Крим i там змусив татар покинути Виговського та повернутися до своїх кочовищ.
Прийшовши з походу на Крим, Сiрко вирушив iз запорожцями в Київ, щоб там з'єднатися з росiйським вiйськом, яке воювало проти Виговського. Гетьман, довiдавшись про те, послав навперейми йому полковника Тимоша, та Сiрко Тимоша розбив, i той ледве врятувався.
Як тiльки запорожцi iз Сiрком з'явилися на Правобережжi, рух проти Виговського перекинувся й туди; й Сiрко, скориставшись iз того, об'єднався в Уманi з полковником Ханенком та й оголосив Виговського зрадником, а на гетьманство пiдмовив козакiв обрати того, кого українська старшина хотiла ще до смертi Богдана Хмельницького, а саме - його сина Юраська.
Гетьманом стає Хмельниченко. З Уманi разом з усiма козаками, що повстали проти Виговського, Сiрко почав наступати на нього, i з початку вересня 1659 року обидва козацькi вiйська зблизилися бiля села Германiвки. Тут Виговського покинули останнi козаки, якi ще були при ньому, i вiн лишився iз самими поляками та найманим вiйськом. Зрозумiвши, що програв, Виговський не захотiв далi проливати марно козацьку кров i сам одiслав клейноди Хмельниченку й зрiкся гетьманства.
Ставши гетьманом, Юрась Хмельниченко пiд впливом Сiрка послав полковника Петра Дорошенка сказати начальниковi росiйського вiйська на Українi Трубецькому, що вся Україна хоче бути пiд протекцiєю царя тiльки з умовою щоб в українських мiстах не було росiйських воєвод нiде крiм Києва. Таким чином, нове об'єднання України з Польщею пiсля смертi Богдана Хмельницького розбили виключно запорожцi зi своїм жвавим кошовим отаманом Сiрком.
Князь Трубецькой, замiсть одповiдi на умови нового прилучення України до росiйської держави, закликав Хмельницького разом iз козацькою старшиною у Переяслав, де стояло росiйське вiйсько, з тим, щоб зiбрати там раду i поставити наново гетьмана. Обрали таки Хмельницького, але йому довелося погодитись на те, щоб росiйськi воєводи, крiм Києва, перебували ще у Переяславi, Нiжинi, Чернiговi, Брацлавi та Уманi.
Угода Хмельниченка з росiйським урядом стала причиною нової вiйни мiж Польщею й Росiєю. Польський король Ян Казимир, знайшоши спiлку з кримським ханом, вирушив iз великим вiйськом на Бiлу Русь; татари ж наскочили на Правобережну Україну й, захопивши понад 20 000 ясиру, погнали його в Крим. Не

читати