Завантажити

До Василя Молдавського стиха словами промовляли:
"Ей, Василю Молдавський,
Господарю наш Волоський!
Чи будеш за нас одностайно стояти?
Будем тобi податi давати;
Коли ж не будеш за нас одностайно стояти,
Будем iншому пану кров'ю вже голдовати".
От тодi-то Василь Молдавський,
Господар Волоський,
Пару коней у коляску закладав,
До города Хотинi од'їжджав,
У Хвилецького капiтана стацiєю стояв,
Тодi ж то од своїх рук листи писав,
До Iвана Потоцького, короля польського, посилав:
"Ей, Iване Потоцький,
Королю польський!
Ти ж бо то на славнiй Українi п'єш-гуляєш,
А об моїй ти пригодi нiчого не знаєш;
Що ж то в нас гетьман Хмельницький, русин,
Всю мою землю Волоську обрушив,
Все моє поле коп'єм iзорав,
Усiм моїм волохам, як галкам,
З плiч голови познiмав,
Де були в полi стежки-дорожки,
Волоськими головками повимощував,
Де були в полi широкiї долини,
Волоською кров'ю повиповнював".
От тодi-то Iван Потоцький,
Король польський,
Листи читає,
Назад одсилає,
А в листах приписує:
"Ей, Василю Молдавський,
Господарю Волоський!
Коли ж ти хотiв на своїй Українi
проживати,
Було б тобi Хмельницького у вiчнi часи
не займати,
Бо дався менi гетьман Хмельницький
гаразд-добре знати.
У першiй вiйнi
На Жовтiй Водi.
П'ятнадцять тисяч моїх лицарiв стрiчав -
Не великий їм одвiт давав:
Всiм, як галкам, з плiч голiвки поздiймав;
Трьох синiв моїх живцем узяв,
Турському султану в подарунок одiслав;
Мене, Йвана Потоцького,
Коронного польського,
Три днi на приковi край пушки держав,
Анi пить менi, нi їсти не дав.
То дався менi гетьман Хмельницький
гаразд-добре знати,
Буду його по вiк вiчний пам'ятати!"
То Василiй Молдавський до Ясс прибуває,
Словами промовляє:
"Ой ви, Ясси мої, Ясси!
Були єсте барзо краснi,
Да вже не будете такi,
Як прийдуть козаки!" ,
То пан Хмельницький добре учинив:
Польщу засмутив,
Волощину побiдив.
Гетьманщину звеселив.
В той час була честь, слава,
Вiйськовая справа!
Сама себе на смiх не давала!
Ворогiв пiд ноги топтала.

Пiсля Зборiвської згоди та молдавського походу Хмельницький бiльшiсть вiйська розпустив, бо за умовою з поляками козакiв мало бути лише 40.000. Проте вiдразу ж пiсля примирення виявилося, що нiякої згоди мiж українцями й поляками нема, бо шляхта, ввiйшовши в Галичину й на Подiлля, вчинила нелюдську розправу над повстанцями. Те саме вона хотiла зробити й на Брацлавщинi (Побужжя), та полковники Вiйська Запорозького Нечай i Богун, якi очолювали Винницький i Брацлавський полки козакiв, одмовилися коритися Зборiвськiй згодi, незважаючи навiть на гетьманськi накази, й зi зброєю не пускали польських панiв у їхнi маєтки.
Через уперту оборону ними народних прав року 1651-го виникла нова вiйна. Поляки з чималим вiйськом несподiвано напали на Нечая, коли вiн необачно справляв масни-цю в мiстi Красному на Брацлавщинi, i хоч як завзято козаки вiдбивалися, та все-таки поляки перемогли їх, i навiть сам полковник наклав там головою. Про цього оборонця волi простого люду збереглося багато кобзарських дум, з яких тут подано уривки:
Ой, у Краснiм на ставочку туман осiдає,
Чатували козаченьки у зеленiм гаї.
Ой, поставив козак Нечай та сторожу в мiстi,
А сам пiшов до кумасi звiнок риби з'їсти,
Та вiн засiв коло столу, здрiбна промовляє
Та з кумою, iз любою, мед-вино кружляє.
Ой, заржали кониченьки та посеред гаю,
Кличе козак молоденький: "Утiкай, Нечаю!"
"Як я маю, козак Нечай, звiдси утiкати,
Свою славу козацькую пiд ноги топтати?!"
Подивився козак Нечай в кватирку очима,
А вже ляшкiв сорок тисяч стоїть за плечима.
Ой, як крикне козак Нечай на хлопця малого:
"Сiдлай, джуро, сiдлай, малий, коня вороного!
Сiдлай менi вороного, собi буланого, -
Геть вирiжем ворожих ляхiв - геть що до одного!"
Ой, не встигнув козак Нечай на коника спасти,
Взяв ляхами, як снопами, по два ряди класти.
Повернувся козак Нечай на лiвеє плече,
А вже з ляшкiв, вражих синiв, кров рiчками тече.
Повернувся козак Нечай на правую руку -
Не вискочить Нечаiв кiнь iз людського трупу.
Недоскочив козак Нечай дубового тинку -
Покотилась Нечаева голова по ринку.
Зiбралися козаченьки в високi палати,
Стали думать та гадати, де Нечая поховати;
Ой, сховаймо ж головоньку, а де церква Варвара,
Ой, щоб розiйшлась по свiту Нечаєва слава!
Позбувшись Нечая, поляки негайно напали й на iншого свого ворога Богуна, який засiв у Винницi. Тiльки їм не пощастило. Козаки дали там добру вiдсiч i хитрощами потопили багато польського вiйська в Бузi. Почувши про напад шляхти на своїх полковникiв, Хмельницький знову почав скликати козакiв i звернувся за пiдмогою до Вiйська Запорозького, та тiльки запорожцi неприхильне поставилися до нього за те, що вiн обстоював лише козакiв, а простий же люд забував. Обмiркувавши це на радi, Вiйсько Запорозьке вiдмовило йому в допомозi. Тодi Богдан через

читати