Завантажити

козаками, лугарями та степовиками; в плавнях застукотiли сокири - запорожцi майстрували новi чайки й витягали з очеретiв старi, схованi десять рокiв тому.
За зиму сiчовики зiбралися до вiйни та озброїлися, а по Українi розiслали окремих товаришiв, щоб понесли чутку про те, що шляхта порушила волю короля й навеснi запорожцi прийдуть визволяти Україну вiд панської неволi. Тим часом Хмельницький прибув у Бахчисарай, до хана, i почав його умовляти, Щоб допомiг козакам у боротьбi з поляками. Хан згодився, та, не довiряючи ще Богдановi, прислав iз ним на Запорожжя тiльки перекопського мурзу Туган-Бея з 4000 татар.
18 квiтня року 1648-го Хмельницький, залишивши Туган-Бея на Базавлуцi, наблизився до Сiчi. Запорожцi, знаючи про ханську пiдмогу, урочисто, з гарматною пальбою, зустрiли Богдана, а наступного дня кошовий отаман Вiйська Запорозького скликав велику раду. На нiй Хмельницький у довгiй i натхненнiй промовi змалював тяжке становище України, поневоленої поляками, та занепад православної вiри, гнобленої унiєю. Нагадав про всi кривди, яких зазнало козацтво вiд полякiв, про замучених гетьманiв - Пiдкову, Наливайка, Сулиму й Павлюка, й запалив серця запорожцiв жагою помсти. "Або смерть, або перемогти полякiв!" - така була ухвала ради.
Богдана Хмельницького козаки одностайно наставили гетьманом i вручили йому клейноди Вiйська Запорозького.
Беручи булаву, Богдан знав, що вороги вже не сплять,
що Потоцький зiбрав 30 000 польського вiйська в Корсунi, з них двi частини послав на Запорожжя, а саме: 12 000 жовнiрiв пiд проводом його сина Степана вирушили кiньми через степ, а 6000 реєстрових козакiв на чолi з Барабашем та Iлляшем попливли човнами по Днiпру.
Щоб не дати ворогам з'єднатися й не впустити їх до Сiчi, гетьман 22 квiтня, маючи бiля себе 8000 запорожцiв та 12 поганеньких гармат, виступив супроти Потоцького, а своїх побратимiв Ганжу та Джеджалiя послав днiпровим берегом перестрiта реєстрових козакiв i умовити їх одностайно стати iз запорожцями на полякiв.
Зблизившись iз польським вiйськом бiля рiчки Жовтi Води i дiставши вiд Ганжi звiстку, що реєстровцi вагаються i хочуть почути слово самого Хмельницького, вiн негайно подався до Кам'яного Затону, де стояли реєстровi козаки, й звернувся до них iз промовою, розкрив їм очi на королiвськi кривди й так вплинув на реєстровцiв, що вони тiєї ж ночi знищили всю свою польську i сполячену старшину (ляхiв та недоляшкiв) - вбили Барабаша та Iлляша Караїмовича i приєдналися до Хмельницького,
Коли гетьман повернувся з Днiпра до свого табору на Жовтих Водах, поляки вже розпочали наступ на запорожцiв, i понад рiчкою точилися герцi й дрiбнi бої, Хмельницький зараз же повиводив сiчовi полки з табору й, оголосивши, що їм на пiдмогу прибувають реєстровi козаки, кинув своє вiйсько на польськi окопи, перед табором. 5 травня спалахнула велика битва. Запорожцi билися старою зброєю, були обiдранi й голi, бо за десять рокiв, що не ходили на Чорне море, Вiйсько Запорозьке зовсiм зубожiло; поляки ж красувалися своїм пишним вбранням, вони мали добрi гармати й бiльше вiйська. Проте козаки, незважаючи нi на що, iз завзяттям кинулися на ворожi окопи й, захопивши їх, почали гнати полякiв у їхнiй же табiр.
Серед того бою зi сходу пiднялася велика курява: то татари везли на своїх конях реєстровцiв. Побачивши це, поляки гадали, що наближається їхня допомога, й дуже зрадiли, що тепер знищать усiх запорожцiв; коли ж реєстровi козаки стали брататися iз сiчовиками, вони зразу занепали духом i розгубилися.
Хмельницький скористався з легкодухостi польської шляхти й задумав влаштувати їй те, що вона зробила з козаками на Солоницi року 1596-го. Вiн викликав до себе iз польського табору посланцiв, почастував їх вечерею, запевнив, що не хоче марно проливати кровi, а вийшов iз Сiчi тiльки, щоб оборонятися, знаючи, що королiвський уряд засудив його до смертної кари. Наприкiнцi Богдан Хмельницький сказав, що охоче дозволив би полякам вирушити назад, на Україну, але боїться, щоб вони самi на нього не напали, i через те просить їх, на доказ своєї поступливостi, вiддати йому всi гармати.
Коли посланцi вернулися до польського табору, Потоцький зiбрав на раду всю шляхту, й пiсля тривалих суперечок польське панство згодилося на умови Хмельницького. 8 травня поляки передали козакам гармати й почали вiдводити своє вiйсько назад, маючи на думцi вийти на шлях до Смiли та Корсуня. Там по дорозi були великi байраки, що звалися Княжими. I гетьман вiдрядив туди Перебийноса з тисячею козакiв, щоб на шляху польського вiйська поробили засiки та викопали рови; сам же iз полками пiшов слiдом за Потоцьким; дотримуючись умов, не нападав на нього, а обходом послав татар, якi мали перетнути полкам вiдхiд на Україну та навернути їх на Княжi байраки.
Рятуючись од татарських стрiл, польське вiйсько справдi повернулося на схiд, у бiк Княжих байракiв, i, як тiльки потрапило там на рiвчаки та засiки, на них одразу накинулися козаки Перебийноса й татари Туган-Бея;
Хмельницький же вдарив на полякiв з

читати