Завантажити

то панi Барабашева, гетьманова,
Удариться об поли руками,
Обiллється дрiбними сльозами,
Промовить стиха словами:
"Ей, не з горя-бiди моєму пану Барабашу
Схотiлося на славнiй Українi з кумом своїм Хмельницьким
Великi бенкети зчинати!
Нащо б їм королiвськi листи удвох читати?
Не лучче б їм iз ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хлiб-сiль вiчнiї часи уживати?
А тепер хай не зарiкається Барабаш, гетьман молодий,
На славнiй Українi огнiв та тернiв iзгашати,
Тiлом своїм панським комарiв годувати
Од кума свого Хмельницького".
Отодi ж то панi молодая Барабашевая
Стиха словами промовляє:
"Ей, слуго, повiрений Хмельницького,
Не можу я тобi листи королiвськi до рук подати,
А велю я тобi до ворiт одходжати,
Королiвськi листи у шкатулi iз землi виймати".
Отодi-то слуга, повiрений Хмельницького,
Як сi слова зачував,
Так скорим часом, пильною годиною до ворiт одходжав,
Шкатулу з землi з королiвськими листами виймав,
Сам на доброго коня сiдав,
Скорим часом, пильною годиною до города Чигирина прибував,
Своєму пану Хмельницькому королiвськi листи
до рук добре оддавав.
Отодi-то Барабаш, гетьман молодий, од сна уставає,
Королiвськi листи в кума свого Хмельницького заглядає;
Тодi й напитку дорогого не попиває,
А тiльки з двора тихо з'їжджає,
Да на старосту свого Кричовського кличе, добре покликає:
"Ей, старосто, - каже, - ти мiй, старосто Кричовський!
Коли б ти добре дбав,
Кума мого Хмельницького живцем узяв,
Ляхам, мостивим панам, до рук подав,
Щоб нас могли пани, мостивiї ляхи, за бiлозорiв почитати".
Отодi-то Хмельницький, як сiї слова зачував,
Так на кума свого Барабаша велике пересердя мав,
Сам на доброго коня сiдав,
Слугу свого, повiреного, з собою забирав.
Отодi-то припало йому з правої руки
Чотири полковники.
Первий полковник - Максим Ольшанський,
А другий полковник - Мартин Полтавський,
Третiй полковник - Iван Богун,
А четвертий - Матвiй Борохович.
Отодi-то вони на славну Україну прибували,
Королiвськi листи читали,
Козакам козацькi порядки давали.
Тодi-то у святий день, у божественний вiвторок
Хмельницький козакiв до сходу сонця пробуджає
I стиха словами промовляє:
"Ей, козаки, дiти, друзi-молодцi!
Прошу я вас, добре дбайте,
Од сна уставайте,
Руський отченаш читайте,
На лядськi табори наїжджайте,
Лядськi табори на три частi розбивайте,
Ляхiв, мостивих панiв, упень рубайте,
Кров їх лядську у полi з жовтим пiском мiшайте,
Вiри своєї християнської у поругу вiчнi часи не подайте!"
Отодi-то козаки, друзi-молодцi, добре дбали,
Од сна уставали, Руський отченаш читали,
На лядськi табори наїжджали,
Лядськi табори на три частi розбивали,
Ляхiв, мостивих панiв, упень рубали,
Кров їх лядську у полi з жовтим пiском мiшали,
Вiри своєї християнської у наругу вiчнi часи не подали.
Року 1647-го здiйснення замiрiв Хмельницького прискорилося через тяжку кривду, якої вiн зазнав од польського пана Чаплинського, що, взявши з собою два десятки озброєних харцизiв, захопив у Хмельницького його батькiвщину - село Суботiв - i при цьому забив на смерть канчуками меншого сина Богдана, а його другу жiнку взяв собi коханкою. Так польськi пани звичайно чинили з козаками, i, коли Хмельницький кинувся скаржитися коронному гетьмановi, так той ще й до в'язницi запер. На щастя Богдана, його приятель полковник Кричовський випустив на волю, i Хмельницький, разом iз сином Тимошем, утiк на Запорожжя.
У груднi року 1647-го Богдан спинився на руїнах Томакiвської Сiчi, на островi Бучацький, де купчилися непокiрливi запорожцi, й, прихиливши їх на свiй бiк, поїхав на Микитин Рiг до коша. Тим часом польська залога на Сiчi дiстала наказ захопити Хмельницького i скарати його на смерть. Тiльки й запорозька старшина вже знала про заходи Богдана i,. спiвчуваючи йому, застерегла втiкача про смертний присуд, винесений польським урядом.
Поляки не вкмiтували, коли Богдан прибув на Сiч, а, довiдавшись, побачили, як вiн разом iз сином та десятком побратимiв вирушив кiньми до Криму. Польська залога з трьома сотнями жовнiрiв i п'ятьма сотнями реєстрових козакiв кинулися доганяти Хмельницьких, але чутка про скривдження вiйськового писаря та смертний вирок украй обурили i запорожцiв i реєстровцiв, якi гналися за втiкачами водночас iз поляками, так що, коли пiд час подорожi в Крим два прихильники Богдана приєдналися до реєстрових козакiв i стали вмовляти їх не допомагати королевi, реєстровцi збунтувалися, кинулись на жовнiрiв i почали з ними битися. Тому поляки вернулися назад, у Сiч, але запорожцi й там уже повстали i всiх їх знищили.
Вчинивши розправу над польською залогою, сiчовики стали дiставати з пiскiв старi гармати, витягати й лаштувати їх знову на окопах, i незабаром вiдлуння вiд пострiлу з сiчової башти рознесло звiстку, що на Запорожжi знову прокинулася воля. Ожив Великий Луг, з усiх островiв, приток, лиманiв та непрохiдних нетрiв квапилися човни з

читати