Завантажити

лишилися тiльки тi з них, хто став старшиною в нових полках українських козакiв.

** ВIЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ ПIД ЧАС ВЕЛИКОЇ РУЇНИ (1648-1680 роки) **

ДОБА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Спокiйне гетьманування Богдана тривало недовго. Мало вiдпочивали на Сiчi й запорожцi. Польський король Ян Казимир нiчого не зробив iз того, що пообiцяв Хмельницькому, й на початку лiта року 1649-го вже збирав вiйсько, щоб рушити на Україну гамувати козаччину. Довiдавшись про цi замiри, й Богдан так само заходився скликати козакiв, запросив i запорожцiв iз Сiчi й домовився про допомогу свого спiльника - кримського хана. Король не змiг зiбрати багато вiйська, i Хмельницький оточив його половину в Збаражi, а другу, що була пiд проводом самого короля, у серпнi 1649 року, з'єднавшись iз татарами, вщент розбив бiля мiста Зборова. Козаки мало не взяли в бранцi самого Яна Казимира, але гетьман зупинив їх, бо все-таки мав короля за свого державця. Вiн звелiв козакам, що вже мали полонити його, припинити бiй i залишити польський табiр.
Та легкодухiсть Хмельницького дуже обурила запорожцiв... I, справдi, не минуло й кiлькох днiв, як Богдановi довелося розкаюватись у своєму вчинковi, а через рiк його примирливiсть мусила оплакувати гiркими сльозами вся Україна. Король тим часом пiдкупив хана золотом, i той змусив гетьмана погодитися з нiкчемними умовами полякiв: зректися визволених уже земель Галичини, Волинi, Подiлля й Бiлої Русi; пустити на Україну польських панiв та ще й повернути їм усi їхнi маєтки й змусити поспiльство знову коритися панам i працювати на них.
Такого вiдступу запорожцi не могли подарувати Хмельницькому, й пiсля рiзких нарiкань зовсiм залишили його й пiшли на Запорожжя. Розбрат був такий великий, що року 1650-го сiчова голота, або "чернь", обрала, було, замiсть Богдана iншого гетьмана - козака Гудовського, та тiльки iм'я Хмельницького, переможця над поляками, ще багато важило серед запорожцiв, i незабаром прихильники Богдана, взявши на Сiчi гору, схопили Гудовського й вiддали гетьмановi до рук.
Десь згодом, восени вже 1650 року, коли Хмельницький покликав запорожцiв iти з його сином Тимошем походом на Молдову за те, що господар молдавський Лупул не хотiв вiддати за нього замiж своєї дочки, сiчовi козаки, хоч i не всiм вiйськом, а все-таки чималою кiлькiстю, пристали до Тимоша, ходили у Волощину й допомогли Хмельниченковi взяти Ясси й примусили Лупула дати великий окуп. З початку вiйни молдавський господар сподiвався на помiч з боку Польщi й кiлька разiв звертався за нею до коронного гетьмана Потоцького, та король не дозволив польському вiйську воювати з козаками.
Цей похiд на Молдову український народ вважав верхом козацької слави й оспiвав у своїй думi:

Як iз Низу iз Днiстра тихий вiтер повiває,
Бог святий знає, бог святий i вiдає,
Що Хмельницький думає-гадає.
Тодi ж то не могли знати нi сотники,
нi полковники,
Нi джури козацькiї,
Нi мужi громадськiї,
Що наш пан гетьман Хмельницький,
Батько Зинов-Богдан Чигиринський,
У городi Чигиринi задумав вже й загадав:
Дванадцять пар пушок вперед себе одiслав,
А ще сам з города Чигирина вирушав;
За ним козаки йдуть,
Яко ярая пчола, гудуть;
Котрий козак не має в себе шаблi булатної,
Пищалi семип'ядної,
Той козак кий на плечi забирає,
За гетьманом Хмельницьким ув охотне вiйсько
поспiшає.
Отодi ж то, як до рiчки до Днiстра
прибував,
На три частi козакiв переправляв,
А ще до города Сороки прибував,
Пiд городом Сорокою шанцi копав,
У шанцях куренем стояв;
А це од своїх рук листи писав,
До Василя Молдавського посилав,
А в листах приписував:
"Ей, Василю Молдавський,
Господарю Волоський!
Що тепер будеш думати й гадати:
Чи будеш зо мною биться?
Чи мириться?
Чи городи свої Волоськi уступати?
Чи червiнцями полумиски сповняти?
Чи будеш гетьмана Хмельницького благати?"
Тодi Василь Молдавський,
Господар Волоський,
Листи читає,
Назад одсилає,
А в листах приписує:
"Пане-гетьмане Хмельницький,
Батьку Зинов-Богдане Чигиринський!
Не буду я з тобою нi битися,
Нi миритися,
Нi городiв тобi своїх волоських уступати,
Нi червiнцями полумискiв сповняти;
Не лучче б тобi покоритися меншому,
Нiж менi тобi, старшому?"
От тодi ж то Хмельницький, як тi слова зачував,
Так вiн сам на доброго коня сiдав,
Коло города Сороки поїжджав,
На гору Сороку поглядав
I ще стиха словами промовляв:
"Ей, городе, городе Сороко!
Що ти моїм козакам-дiтям не заполоха, -
Буду я тебе доставати,
Буду я з тебе великi скарби мати,
Свою голоту наповняти,
По битому таляру на мiсяць
жалування давати".
От тодi-то Хмельницький, як похваливсь,
Так гаразд - добре й учинив:
Город Сороку у недiлю рано
знадобiддя взяв,
На ринку обiд пообiдав,
К полуднiй годинi до города Сичави припав,
Город Сичаву огнем запалив
I мечем сплюндрував.
От тодi-то iншi сiчавцi гетьмана Хмельницького у вiчi не видали,
Усi до города Ясси повтiкали,

читати